«Шукайте найперше Царства Божого й правди Його…» (Мт. 6:33)
Назва розділу свідчить про те, що далі йтиметься про Царство, в якому царює або панує Бог. Як і будь-яке земне царство, воно має свої особливості, атрибути, символи влади та кордони. Все це встановив Бог Своїм Словом.
У Біблії Боже Царство часто назване Небесним, оскільки Сам Бог пробуває на небесах. Воно перебуває поза межами нашого людського розуміння чи сприйняття, тому зрозуміти істину про нього можна лише із текстів Святого Писання.
Боже Царство перш за все – підтвердження Божественної влади в дії. Бог є Цар над царями й Пан над панами (1 до Тим. 6:15), тож і Царство Бога є вищим над усі царства чи земні правління. Про нього неможливо говорити, як про будь-яке, відоме нам, державне правління на землі. Згідно Божого задуму воно прийде на зміну сучасного світу, який є ворожим до Бога та Його людей.
Боже Царство перебуває вічно
Одкровення від Бога, яке отримав вавилонський цар Навуходоносор, яскраво це описує: «Знаки та чуда, які зробив зо мною Всевишній Бог, уважаю за відповідне об’явити. Які великі Його знаки, і які потужні Його чуда! Царство Його – царство вічне, а Його панування – з покоління в покоління!» (Дан. 3:32-33). На той час вавилонський цар Навуходоносор був найвеличнішим із царів на землі, а його панування поширювалося на тисячі кілометрів. Про нього свідчив Даниїл, що він був великий та потужний і його великість побільшилася і сягнула аж до небес, а панування його до кінців землі (Дан. 4:19). Але й цьому царству прийшов кінець – воно не встояло перед навалою перського царя Дарія.
Через велике чудо, яке вчинив Бог для Даниїла у лев’ячій ямі, цар Дарій також усвідомив наскільки величним та нескінченним є панування Живого Бога. Він записав у своєму наказі: «Від мене виданий наказ, щоб у всьому пануванні мого царства тремтіли та боялися перед Даниїловим Богом, бо Він Бог Живий існує повіки, і Царство Його не буде зруйноване, а панування Його – аж до кінця» (Дан. 6:27).
За час існування сучасного видимого світу змінювалися царства та правління, влада від одного царя переходила до іншого. Аж прийде в кінці днів видиме царство Ісуса Христа, що про нього бачив сон цар Навуходоносор (Дан. 2:31-35). Даниїл роз’яснив царю: «А за днів тих царів Небесний Бог поставить царство, що навіки не зруйнується, і те царство не буде віддане іншому народові. Воно потовче й покінчить усі ті царства, а само буде стояти навіки» (Дан. 2:44).
Народ Божого Царства
Писання чітко встановлює умову приналежності людини до Божого Царства. Найголовнішою умовою є народження згори. Ісус Христос у розмові з Никодимом роз’яснює те, що людина, щоб побачити Боже Царство та стати Його «громадянином», повинна народитися згори (нове духовне народження від Бога). Ісус стверджував: «Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться згори, то не може побачити Божого Царства» (Ів. 3:3). Никодим був фарисеєм і добре знав Закон Божий та Писання; він був учителем Закону. І він не зрозумів, що має на увазі Ісус, говорячи про нове народження. Він запитав: «Як може людина родитися, бувши старою?» Ісус відповів: «Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти у Царство Боже» (Ів. 3:4-5). Тілесна людина не може посісти місця у духовному Царстві. Тілесна людина через духовне відродження повинна стати духовною. Детальніше про це роздумуємо в розділі «Християнство».
Духовному народженню передує покаяння людини й звільнення від гріхів через віру в Ісуса Христа. Служіння Ісуса Христа на землі розпочалося словами: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» (Мт. 4:17). Ісус одразу ствердив, що людям потрібне покаяння, щоб увійти в оселі неба. Через покаяння приходить очищення від гріха та даруються одежі праведності, що є обов’язковою умовою приналежності до народу Божого Царства, яким є Церква Ісуса Христа. Апостол Іван у видінні чув «голос великого натовпу, і наче шум великої води, і мов голос громів гучних, що вигукували: «Алілуя, бо запанував Господь, наш Бог Вседержитель! Радіймо та тішмося, і даймо славу Йому, бо весілля Агнця настало, і жона Його себе приготувала! І їй дано було зодягнутися у чистий та світлий вісон, бо вісон – то праведність святих» (Об. 19:6-8). Праведність здобувається вірою в Ісуса Христа та Його жертву. Ніхто не стає праведним через добрі справи чи добрий характер.
«Від днів же Івана Христителя й досі Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його» (Мт. 11:12). Писання відкриває нам, що на шляху до вічних Божих осель можуть зустрічатися певні випробування віри. Апостол Павло у посланні до церкви у Солуні писав: «Ми завжди повинні подяку складати за вас, браття, як і годиться, бо сильно росте віра ваша, і примножується любов кожного з усіх вас один до одного. Так що ми самі хвалимось вами по Божих Церквах за ваші страждання та віру в усіх переслідуваннях ваших та в утисках, що їх переносите ви. А це доказ праведного Божого суду, щоб стали ви гідні Божого Царства, що за нього й страждаєте ви!» (2 Сол. 1:3-5). Апостол Павло, «душі учнів зміцняючи, просячи перебувати в вірі», постійно навчав, «що через великі утиски треба нам входити у Боже Царство» (Дії 14:22). Випробування не є трагедією, хоч інколи можуть так відчуватися, вони є способом досягнення духовної чистоти та святості.
Боже Царство можуть знайти лише ті, хто його шукає
Чи можна стверджувати, що всі люди увійдуть у Боже Царство? Ісус Христос, навчаючи учнів, говорив: «Отож не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що ми будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, – а все це вам додасться» (Мт. 6:31-33). Істина полягає в тому, що земна людина постійно клопочеться про земні справи – як прогодувати сім’ю, де заробити грошей, куди поїхати на відпочинок і т.д. Духовна людина шукає того, як догодити Богу, пізнати Його волю та прославити Його поміж людей. Бог добре бачить і знає потреби духовних християн, і відповідає на їхні молитви та повною мірою задовольняє їх земні нужди.
Ісус Христос заклика́в людей віддатися в руки Божі та шукати Божої правди. Як же її знайти? Бог залишив нам Своє вірне Слово, що, наче якір, служить людині опорою та твердою основою у житті. Через пізнавання Божих одкровень у Біблії християни можуть пізнавати Самого Бога. Апостол Павло до церкви в Колосах писав: «Отож, коли ви воскресли з Христом, то шукайте того, що вгорі, де сидить Христос по Божій правиці» (Кол. 3:1).
Заклопотаність справами цього світу може призвести до того, що людина у найвідповідальніший момент не почує та не зрозуміє голосу Божого і не увійде в Його Царство. Притча про звану вечерю так описує нам цей момент: «Один чоловік спорядив був велику вечерю, і запросив багатьох. І послав він свого раба часу вечері сказати запрошеним: «Ідіть, бо вже все наготовано». І зараз усі почали відмовлятися. Перший сказав йому: «Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу тебе, – вибач мені!» А другий сказав: «Я купив собі п'ять пар волів, – і йду спробувати їх. Прошу тебе, – вибач мені!» І знов інший сказав: «Одружився ось я, і через те я не можу прибути». І вернувся той раб і панові своєму про все розповів. Розгнівавсь господар тоді, та й сказав до свого раба: «Піди швидко на вулиці та на завулки міські, і приведи сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих». І згодом раб повідомив: «Пане, сталося так, як звелів ти, та місця є ще». І сказав пан рабові: «Піди на дороги й на загороди, та й силуй прийти, щоб наповнився дім мій». Кажу бо я вам, що жаден із запрошених мужів тих не покуштує моєї вечері... Бо багато покликаних, та вибраних мало!» (Лк. 14:16-24).
Усі слуги пана, назвемо їх тілесними християнами, відмовилися від запрошення прийти та розділити з паном його радість, а тому були позбавлені можливості бути з ним на гостині. Інші ж, хто і не сподівався бути на званій вечері, прибули, і з великою радістю сіли за приготовлений стіл.
У Божому Царстві не буде випадкових людей. У притчі про весільну вечерю, яка записана у Євангелії від Матвія, Ісус розповів: «Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весільну не вбраного, та й каже йому: «Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?» Той же мовчав. Тоді цар сказав своїм слугам: «Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зовнішньої темряви, – буде плач там і скрегіт зубів»... Бо багато покликаних, – та вибраних мало» (Мт. 22:11). Весільна одежа – це праведність святих, які вибрали для себе відректися від світу та того, що у світі, заради переважного пізнання Господа Ісуса Христа (Фил. 3:8).
Ті, хто відмовляється шукати Бога і задовольняються принадами цього світу, не можуть навіть розраховувати на місце у Божому Царстві. «Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослужіння, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п’янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Божого Царства» (Гал. 5:19-21). Апостол Павло повсякчасно наставляв віруючих людей відділитися від гріхів цього світу і не мати частки з тими, хто їх робить. Його молитви за вірних Божих людей були завжди гарячими та цілеспрямованими.
В одному зі своїх листів він записав: «Через це то й ми з того дня, як почули, не перестаємо молитись за вас та просити, щоб для пізнання волі Його були ви наповнені всякою мудрістю й розумом духовним, щоб ви поводилися належно щодо Господа в усякому догоджанні, в усякому доброму ділі приносячи плід і зростаючи в пізнанні Бога, зміцняючись усякою силою за могучістю слави Його для всякої витривалості й довготерпіння з радістю, дякуючи Отцеві, що вчинив нас достойними участі в спадщині святих у світлі, що визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина, в Якім маємо відкуплення і прощення гріхів» (Кол. 1:9-14).
«Громадяни неба» прекрасно усвідомлюють, якою ціною було здобуто для них спасіння. Вони цінують кров Ісуса Христа, що пролилася за них на Голгофі, вони постійно зростають у розумінні духовних істин, пильнують за своїм поводженням серед людей і перед Богом, зміцняються силою Божою в часи гонінь і переслідувань за віру, бережуть особливий духовний статус достойних увійти в небо.
Боже Царство проявляється через дію Бога
Боже Царство неможливо пізнати інакше, як через прояв сили та влади Бога на землі. Коли Ісус готував учнів до служіння у проповіді Євангелії, Він казав: «А як прийдете в місто яке, і вас приймуть, – споживайте, що вам подадуть. Оздоровляйте хворих, що в нім, промовляйте до них: «Наблизилося Царство Боже до вас!» (Лк. 10:8-9).
«І скликав Він Дванадцятьох, і дав їм силу та владу над усіма демонами. І оздоровляти недуги» (Лк. 9:1). Тож учні в цей момент стали носіями Божої сили, що мала проявлятися через оздоровлення недужих людей, звільнення їх від демонічної влади тощо. Через добродійство, яке чинили Ісус та Його учні, поширювалося Боже Царство. Влада, якою учні чинили чудеса, була духовною. Цю владу їм дав Ісус.
Сьогодні не часто можна спостерігати подібні прояви Божої сили та чудес, які описані у книгах Євангелії. Слово Боже не змінилося і Бог не змінився. Це радше пов’язано з тим, що сучасні християни не повною мірою розуміють своє покликання перебувати у Христі, щоб отримувати від Нього духовну силу та владу. Сьогодні більше уваги приділяється читанню та проповідуванню Слова Божого, ніж його виконанню. Однак слід зрозуміти те, що апостол Павло писав: «Царство Боже не в слові, а в силі» (1 Кор. 4:20). Він також свідчив: «Тож маю я чим похвалитись у Христі Ісусі, щодо Божих речей, бо не смію казати того, чого не робив через мене Христос на послух поган, словом і чином, силою Духа Божого, так що я поширив Євангелію Христову від Єрусалиму й околиць аж до Ілліріка» (Рим. 15:17-19). Апостол не обмежувався у проповіді Євангелії лише словами, але й застосовував силу Духа Святого, що постійно супроводжувала Боже Слово.
Ісус казав: «Не кожен, хто каже до Мене: «Господи, Господи!» увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі» (Мт. 7:21). Виконавець Божої волі – ось характеристика справжнього послідовника Христа.
Християнам останнього часу потрібно звернути особливу увагу на те, що сказав Ісус перед вознесінням до Отця. «Поправді, поправді, кажу вам: Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учинить, бо Я йду до Отця» (Ів. 14:12). Апостоли Христа прийняли вірою це слово, – і багато чинили апостоли чуд та знамен (Дії 2:43). Для того, щоб Царство Боже наповнювалося новими спасенними людьми, проповідникам Божого слова потрібно сповнятися Духом Святим та перебувати в спільності з Ісусом Христом, бо без Нього не можна вчинити жодного чуда та догодити Богові.
Прихід Божого Царства
«А як фарисеї запитали Його [Ісуса], коли Царство Боже прийде, то Він їм відповів і сказав: «Царство Боже не прийде помітно, і не скажуть: «Ось тут», або «Там». Бо Божеє Царство всередині вас!» (Лк. 17:20). Боже Царство ніщо інше, як присутність Ісуса Христа у нашому житті. В той момент, коли грішник визнає себе грішником та кається у гріхах, його свідомість змінюється для пошуку Спасителя Ісуса, – і він Його знаходить; а Ісус, у відповідь на молитву, оселяється у серці людини. Ісус описує це так: «Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зі Мною» (Об. 3:20).
«Закон і пророки були до Івана; відтоді Царство Боже благовіститься, і кожен, силкується втиснутись у нього» (Лк. 16:16). Силкування, які згадуються у цьому тексті, ніщо інше, як перетворення в образ і подобу Христа. Це постійна боротьба із самим собою, із плотськими бажаннями, земною марнотою, гріхом, оманою багатства. Всі ці речі постійно відвертають людину від Бога. Ісус відмічав це словами: «Як тяжко отим, хто має багатство … та кладе надію на багатство увійти в Царство Боже» (Мр. 10:23,24). «Іще вам скажу: «Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти» (Мт. 19:24). Багатий завжди буде надіятися на своє багатство, бо воно – основа й опора його життя. Слово Господнє закликає нас, щоб нашою опорою був Всемогутній Бог.
Царство Боже належить таким, як діти (Мр. 10:14), що повністю довіряють своєму Богові Отцеві. Вони живуть під його опікою. «Блаженні убогі (вбогі духом), Царство Боже бо ваше» (Лк. 6:20). Вбога духом людина – це смиренного серця християнин, який прекрасно розуміє свою повну залежність від милості Божої.
Прийняття Божого Царства
Щоб описати та пояснити людям сутність Небесного Царства, Ісус часто розповідав притчі. Одна із них звучала: «І сказав Він: «До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі представимо його? Воно – як те зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі земні насіння. Як посіяне ж буде, виростає, і стає над усі зілля більше, і віття пускає велике таке, що кублитись може в тіні його птаство небесне» (Мр. 4:30).
На початку увірування людина не одразу має усе розуміння духовних істин, але, зростаючи та навчаюсь від Слова, приймає від Бога все більше і більше духовного наставлення. Слово Боже, яке засівається в людське серце, проростає, і з часом приносить плоди праведності. Духовні істини змінюють життя людини настільки сильно, що вона відмовляється жити попереднім гріховним життям, воно стає огидним для неї. Лише присутність Божого Царства в її серці й розумі має значення для людини.
«Царство Небесне подібне ще до захованого в полі скарбу, що людина, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле. Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошукує перл добрих, а як знайде одну дорогоцінну перлину, то йде, і все продає, що має, і купує її» (Мт. 13:44-46). Відношення християнина до Царства Небесного повинно бути таким, як описано у цих притчах. Немає нічого важливішого за те, щоб твоє ім’я було записане у книгу життя Ісуса Христа. Коли людина знаходить Бога, вона усвідомлює, що повинна все відкинути зі свого серця, щоб дати Йому місце. Боже Царство є надто цінним, щоб ставитися до нього легковажно.
Слід розуміти, що «Подібне ще Царство Небесне до невода, у море закиненого, що зібрав він усячину. Коли він наповниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до посуду добре, непотріб же геть викидають. Так буде й наприкінці віку: Анголи повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до печі огненної, – буде там плач і скрегіт зубів!» (Мт. 13:47-50). Кінець існування нашого видимого світу для одних людей буде прекрасним дійством з’єднання з їхнім спасителем Ісусом Христом, а для інших – страшний день засудження злих і лукавих та вічні муки в огняному озері. В цей момент не буде можливості самостійно вибирати місце для вічності. Для цього є день, який зветься «Сьогодні».
Не можна відкладати прийняття Божого Царства на завтра, бо цей день може не настати. Тож Ісус сказав: «Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде!» (Лк. 18:17). Чому Ісус наводив приклад з дитиною? Тому, що дитина довірлива до слів батьків і не сумнівається в їх істинності. Подібно дітям, ми не повинні ставити під сумнів Боже Слово і перевіряти його людським розумом, а приймати його з подякою, а з ним, – і Боже Царство, що Отець дарує його вірним Своїм.
Цар Божого Царства
Немає Царства без царя. Так і Боже Царство має свого, який був вибраний і призначений Богом ще до закладин світу. Це Божий Син Ісус Христос.
Остаточне встановлення Царства прийде, коли Христос повністю переможе все зло. «А потому кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уряд, і владу всяку та силу. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми! Як ворог останній – смерть знищиться, бо «під ноги Його Він усе впокорив». Коли ж каже, що впокорено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокорив Йому все. А коли Йому все Він упокорить, тоді й Сам Син упокориться Тому, Хто все впокорив Йому, щоб Бог був у всьому все» (1 Кор. 15:24-28).
Книга Об’явлення Івана Богослова свідчить нам: «Перейшло панування над світом до Господа нашого та до Христа Його, – і Він зацарює на вічні віки!» (Об. 11:15).
Ще до народження Ісуса, Ангол звістив Марії: «І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престол Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця» (Лк. 1:31-33).
Дякую, Тобі Боже, що двері Божого Царства сьогодні відчинені. Прошу тебе, допоможи мені цінувати Твоє Слово, яке відкриває мені істину про Твою любов, що виливається в моє серце, щоб моє життя змінилося і стало святим і чистим. Хай Ісус Христос панує у моєму серці та направляє мої кроки все більше з'єднуватися з Тобою, милосердним Богом. Амінь.
