«Тому то Закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра» (Рим. 7:12)
Слово «Закон» в людському розумінні є зібранням правил, постанов та уставів, що регулюють ту чи іншу сферу життя. Так і Закон Божий – це певна, сформована Богом, збірка Божих постанов, що врегульовують відносини між людьми та Богом. Бог Своїм Законом встановив певний порядок, згідно з яким людина повинна жити. Невиконання Божого Закону тягне за собою і певну відповідальність. А сам факт невиконання слід вважати переступом Божого Слова, яким і являється гріх або гріховний вчинок.
Першою і єдиною постановою Божою були слова, які записані у книзі Буття: «І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла – не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (Буття 2:16-17). Едемський сад був найпрекраснішим місцем для життя людини, у ньому було багато різної поживи для людей. «І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла» (Буття 2:9). Посеред саду було дерево, плід якого був заборонений Богом для споживання.
Спокусник змій схилив Єву порушити Боже слово і вкусити плід із забороненого дерева. Коли це сталося, людина замість духовної Божої природи отримала гріховну природу, що веде її до смерті та постійно спонукає людину чинити один гріх, потім наступний і ще один, і так, доки живе людина в тілі, вона завжди чинитиме «зле в Божих очах», «бо нахил людського серця лихий від віку його молодого» (Буття 8:21). Вигнавши перших людей з Едемського саду, Бог розпорядився про їхнє життя і життя їхніх дітей та й всього людства, давши Своє Слово – Біблію (Писання).
Для того, щоб добре зрозуміти що таке Божий Закон, потрібно умовно подивитися на нього з трьох сторін: Писання, як Закон, Закон Мойсея і Закон Христовий.
Писання, як Закон
Біблія, починаючи із книги Буття, описує життя перших людей, «народження» Ізраїльського народу, єгипетську неволю і визволення з неї, дорогу пустинею, вхід у землю ханаанську, правління суддів, царювання царів, служіння пророків аж до народження Христа. Увесь цей час Бог промовляв до народу. Все це записано у книгах Старого Заповіту і збережено Богом до нашого часу з метою відкрити нам характер Божий та Боже піклування, навчання, наставлення, докір.
Бог промовляв до Адама, потім до Каїна, Ноя, Авраама, Ісака, Якова, Мойсея та інших людей, через яких Він хотів проявитися та прославитися. Через Слово Своє Бог керував життям людей. Це був усний Закон, який пізніше був записаний на папері та став Писанням.
Читаємо слова Божі до Ісака: «І розмножу нащадків твоїх, немов зорі на небі, і потомству твоєму Я дам усі оці землі. І благословляться в потомстві твоїм усі народи землі, через те, що Авраам послухав Мого голосу, і виконував те, що виконувати Я звелів: заповіді Мої, постанови й закони Мої» (Буття 26:4-5). Кожне Слово, що промовляв Бог до Авраама, слід було вважати таким, що потребує безумовного виконання. Авраам був послушний Богові і не переступав Його слово. Давайте уважно розглянемо, що мав на увазі Бог, говорячи про Свої повеління Аврааму. «Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний! І дам Я Свого заповіта поміж Мною та поміж тобою, і дуже-дуже розмножу тебе» (Буття 17:1-2). Головне завдання, яке мав виконувати Авраам, полягало в тому, щоб бути послушним Богові в усьому. Бог покликав Авраама із Уру Халдейського, – і він пішов (Буття 12:4), Бог сказав, що дасть йому сина, – і він повірив (Рим. 4:3), Бог ви́пробував Авраама, – і той залишився вірним і довіряв Богу (Буття 22:1-14).
У першому псалмі Давид написав: «Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні злоріків, та в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує!» (Пс. 1:1-6). Блаженний муж повсякчасно роздумує про Слово Боже, як орієнтир у житті, як світло для своєї стежки. Такий муж утішається кожним Словом, яке промовив Бог.
До сьогоднішнього дня збереглася книга Біблія, яка містить повноту духовної інформації, що має силу і владу змінювати життя людей, які довірилися Богу. Слово Боже, наче закон, зобов’язує нас до послуху Богові та безумовного виконання Його волі. Головним завдання Писання є відкрити людям істину про прихід Месії Спасителя Ісуса Христа. Про Нього свідчить кожна із книг Старого і Нового Заповіту. Ісус казав: «Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, – вони ж свідчать про Мене» (Ів. 5:39).
Цікавою, з погляду на отримане одкровення, була зустріч Пилипа та ефіопського скопця. Читаємо: «А Ангел Господній промовив Пилипові, кажучи: «Устань та на південь іди, на дорогу, що від Єрусалиму до Гази спускається, – порожня вона». І, вставши, пішов він. І ось муж етіопський, скопець, вельможа Канда́ки, цариці етіопської, що був над усіма її скарбами, що до Єрусалиму прибув поклонитись, вертався, і, сидячи на повозі своїм, читав пророка Ісаю. А Дух до Пилипа промовив: «Підійди, та й пристань до цього повозу». Пилип же підбіг і почув, що той читає пророка Ісаю, та й спитав: «Чи розумієш, що ти читаєш?» А той відказав: «Як же можу, як ніхто не напутить мене?» І впросив він Пилипа піднятись та сісти з ним. А слово Писання, що його він читав, було це: «Як вівцю на заріз Його ведено, і як ягня супроти стрижія безголосе, так Він не відкрив Своїх уст! У приниженні суд Йому віднятий був, а про рід Його хто розповість? Бо життя Його із землі забирається...» Відізвався ж скопець до Пилипа й сказав: «Благаю тебе, – це про кого говорить пророк? Чи про себе, чи про іншого кого?» А Пилип відкрив уста свої, і, зачавши від цього Писання, благовістив про Ісуса йому. І, як шляхом вони їхали, прибули до якоїсь води. І озвався скопець: «Ось вода. Що мені заважає христитись?» А Пилип відказав: «Якщо віруєш із повного серця свого, то можна». А той відповів і сказав: «Я вірую, що Ісус Христос – то Син Божий!» І звелів, щоб повіз спинився. І обидва – Пилип та скопець увійшли до води, і охристив він його» (Дії 8:26-38). Цей уривок із Біблії дозволяє зробити один дуже важливий висновок – читання книг Святого Письма і роздуми над ним зароджують у серці віру в Ісуса Христа.
До Ісуса Христа Писання вміщувало лише книги Старого Заповіту, а після Його воскресіння було доповнене книгами Євангелії, книгою Дій та посланнями апостолів до Церков, а також книгою Одкровення. Сьогодні усі ці книги становлять Закон, або іншими словами Боже Слово. Воно «Богом натхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності» (2 до Тим. 3:16).
Закон Мойсея
Закон Мойсея, який євреї називають «Тора», був даний Богом Ізраїльському народу через Мойсея на горі Сінай. Закон Мойсея міститься у Біблії і є невіддільною її частиною.
Єгипетська неволя тривала чотириста тридцять років, і сильно відобразилася у житті євреїв. Вони постійно бачили многоту богів Єгипту, яким єгиптяни приносили жертви та поклоніння. Рабське мислення настільки увійшло в розум ізраїльтян, що вони не могли й думати про волю і свободу у житті. Євреї передавали з уст в уста передання від батьків про Бога, який відкрився Аврааму, Ісаку та Якову. Тож у таких обставинах, Бог прагнув відкритися нащадкам Авраама та дати їм розуміння Божої святості. Тому на горі Сінай Бог промовляв Слова, які Мойсей записував, щоб надалі принести народу Божі правила життя.
Закон Божий починався словами: «Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів передо Мною! Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто тримається Моїх заповідей» (Вихід 20:2-6). Бог провадив Свій народ у землю, яку населяли численні народи із поган, що мали своїх богів, свої устави та порядки, свій спосіб життя. Для того, щоб показати особливість Ізраїльського народу, Бог дав їм Свій написаний Закон.
Закон містив десять заповідей та понад шістсот постанов та правил, які охоплювали всі сфери життя євреїв. Закон врегульовував співіснування людей між собою (чесність, покарання за крадіжки, перелюб, вбивство), цивільні відносини (питання власності майна, спадщини, шлюбу та розлучення), питання харчування (чистота їжі, її приготування та зберігання), питання тілесної чистоти (статеві стосунки, шкірні захворювання, цвіль), дотримання Господніх Свят, жертвоприношення, питання священства, питання щодо скинії Завіту. «Оце постанови та устави та закони, що дав Господь між Собою та між Ізраїлевими синами на Сінайській горі через Мойсея» (Левит 26:46).
Закон Мойсея слугував Заповітом між Богом і народом. «І скли́кав Мойсей усього Ізраїля, та й сказав до нього: «Слухай, Ізраїлю, постанови й закони, які я говорю сьогодні в ваші уші, і навчіться їх, і будете пильнувати виконувати їх. Господь, Бог наш, склав з нами заповіта на Хориві. Не з батьками нашими склав Господь заповіта того, але з нами самими, що ми тут сьогодні всі живі. Обличчям в обличчя говорив Господь із вами на горі з середини огню. Я того часу стояв між Господом та між вами, щоб передавати вам Господні слова, бо ви боялися огню, і ви не зійшли на гору, коли Він говорив» (Повт. Закону 5:1-5). «І будеш пильнувати виконувати їх, як наказав вам Господь, Бог ваш, – не збочите ні праворуч, ні ліворуч. Усією тією дорогою, що наказав вам Господь, Бог ваш, будете ходити, щоб жили ви й було вам добре, і щоб довгі були ваші дні в Краї, що ви оволодієте ним» (Повт. Закону 5:32-33).
Умовою добробуту у народі було виконання усіх заповідей та постанов, що були дані Богом. Закон був досконалим, яким є і Сам Господь. А людина – недосконала і тому не могла виконати Закон повною мірою. Бог сказав: «Проклятий, хто не дотримає слів цього Закону, щоб виконувати їх!» (Повт. Закону 27:26). Мойсей записав: «Якщо ти не будеш додержувати, щоб виконувати всі слова цього Закону, написані в цій книзі, щоб боятися того славного й страшного Ймення Господа, Бога твого, то Господь наведе надзвичайні порази на тебе, та порази на насіння твоє, порази великі та певні, і хвороби злі та постійні» (Повт. Закону 28:59). У Законі неможливо було виконати одні заповіді та знехтувати інші. Яків писав: «Бо хто всього Закону виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає. Бо Той, Хто сказав: «Не чини перелюбства», також наказав: «Не вбивай». А хоч ти перелюбства не чиниш, а вб’єш, то ти переступник Закону» (Як. 2:10-11).
Апостол Павло писав: «А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив, а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть, бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене, і нею вмертвив» (Рим. 7:9-11). Закон показав людям їх гріховну натуру, бо він виявив те, що люди грішили та не вважали це гріхом. З приходом Закону всякий гріх отримав свою назву та відповідне покарання. Павло писав: «Але я не пізнав гріха, як тільки через Закон, бо я не знав би пожадливості, коли б Закон не наказував: «Не пожадай». Але гріх, узявши привід від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий» (Рим. 7:7-8). «Тож чи добре стало мені смертю? Зовсім ні! Але гріх, щоб стати гріхом, приніс смерть добром, щоб гріх став міцно грішний через заповідь» (Рим. 7:13). Яке розуміння отримав Павло через прихід Закону? Він усвідомив, що Закон показує те, наскільки гріховними є всі люди. Тому він називає цей Закон – Законом гріха і смерті (Рим. 8:2).
Заповіді Божі винесли на світло усі людські гріховні вчинки: перелюби, злодіяння, крадіжки, лжесвідчення, брехню, непослух батькам, зневагу до Бога та Його Святого Ймення і т.д. Апостол Павло побачив себе сильно грішним; і в такому стані він відчув велику потребу у звільненні від тягара Закону та відповідальності за його порушення (за гріх). Він писав, що смерть є заплатою за гріх (Рим. 6:23). Апостол Павло прекрасно знав Закон Мойсея, адже він був фарисеєм і беріг Божий Закон так сильно, що ви́ступив свого часу проти науки Христа (Дії 9:1-2). Тож він зрозумів істину, що потрібно було знайти Того, хто міг би заплатити своїм життям за його гріхи, тобто понести покарання за невиконання заповідей Закону. Цим спасителем став Божий Син Ісус Христос.
Роздумуючи про це, апостол Павло ствердив: «Тому то Закон був виховником до Христа, щоб нам виправдатися вірою» (Гал. 3:24), «Бо кінець Закону – Христос на праведність кожному, хто вірує» (Рим. 10:4). Отже, для тих, хто вірує в Ісуса Христа, як Спасителя та Агнця, що віддав Себе, як жертву за гріх, Закон Мойсея втратив свою силу. Але Закон Божий – «Закон святий, і заповідь свята, і праведна і добра» (Рим. 7:12), і призначений він для тих, хто живе у гріху, щоденно чинить переступ Божих заповідей і цим самим зневажає Самого Бога. Павло писав до Тимофія: «Закон не покладений для праведного, але для беззаконних та для неслухняних, нечестивих і грішників, безбожних та нечистих, для зневажників батька та зневажників матері, для душогубців, розпусників, мужоложників, розбійників, неправдомовців, кривоприсяжників, і для всього іншого, що противне здоровій науці» (1 до Тим. 1:9-10).
Отже, Божий Закон, даний людям через Мойсея, вкрай потрібний для того, щоб кожен грішник був осуджений за свій гріх, якщо він не покаявся в ньому, і продовжує жити грішним життям. Божий гнів пробуває на ньому і виллється повною мірою на душу грішної людини після її смерті. Закон Мойсея діє до того моменту, коли людина зрозуміє, що вона грішна і духовно мертва через свій гріх, адже «він був даний з причини переступів, аж поки прийде Насіння, якому обітниця дана була» (Гал. 3:19).
Закон Христовий
Ще в книгах пророків можна зустріти Господні слова про запровадження в майбутньому Нового Закону, що регулюватиме відносини між Богом і людьми. Зокрема, читаємо: «І станеться на кінці днів, міцно поставлена буде гора дому Господнього на шпилі гір, і піднята буде вона понад згір'я, – і полинуть до неї всі люди. І підуть численні народи та й скажуть: «Ходіть та зберімось на гору Господню, до дому Бога Якового, і доріг Своїх Він нас навчить, і ми підемо стежками Його! Бо вийде з Сіону Закон, і слово Господнє – з Єрусалиму» (Іс. 2:2). Господь говорить про Закон, що вийде із гори Сіон.
«Ото дні надходять, говорить Господь, коли з домом Ізраїля й з Юдиним домом Я складу Заповіту Нового, не за заповітом, що його Я склав був з отцями їхніми… Оце Заповіт, що його Я складу по тих днях із домом Ізраїлевим, говорить Господь: Покладу Я Закони Свої в їхні думки, і на їхніх серцях напишу їх, і буду їм Богом, вони ж будуть народом Моїм» (Євр. 8:8-10). «Послухай Мене, Мій народе, і візьми до вух, ти племено Моє, бо вийде від Мене Закон, а Своє правосуддя поставлю за світло народам!» (Іс. 51:4). «Коли ж каже «Новий Заповіт», то тим назвав перший старим. А що порохнявіє й старіє, те близьке до зотління» (Євр. 8:13).
Попередній Закон був даний на кам’яних таблицях на горі Сінай і засуджував людину. Новий Закон, записаний на людському серці, став Законом оправдання через віру. «Ось дні наступають, – говорить Господь, – і складу Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Новий Заповіт. Не такий заповіт, що його з їхніми батьками Я склав був у той день, коли міцно за руку їх узяв, щоб їх вивести з краю єгипетського. Та вони поламали Мого заповіта, і Я їх відкинув, говорить Господь! Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля, – каже Господь: Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом! І більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: Пізнайте Господа! Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, – каже Господь, бо їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха!» (Єр. 31:31-34). Новий Закон став Новим Заповітом поміж Богом і людьми, і повинен був бути затверджений кров’ю. Кров’ю затвердження стала кров Божого Сина Ісуса Христа. Тож і Закон називається Христовим. Павло писав: «Носіть тягарі один одного, і так виконаєте Закона Христового» (Гал. 6:2).
Закон постанов і правил запроваджував піклування людини про себе. Христовий Закон передбачає піклування про інших людей. Наука Ісуса Христа, наче закон, спонукає людину відректися самого себе заради порятунку ближнього. Слово Христа, як і будь-який закон, вимагає безумовного виконання. Яків писав: «Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, – бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є. А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, – і він буде блаженний у діянні своїм!» (Як. 1:22-25). Яків назвав слова Ісуса «досконалим законом волі».
Факт досконалості науки Ісуса не потребує спеціального підтвердження, адже Ісус не говорив нічого Сам від Себе, а те, що почув від Отця, те звіщав народу (Ів. 8:28). Закон волі, який пропонує Ісус – це свобода від гріха і духовної в’язниці тілесних пожадань. Тому Він казав: «Як у Слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить» (Ів. 8:31). «Коли Син, отже, зробить вас вільними, то справді ви будете вільними» (Ів. 8:36).
Закон Христовий ґрунтується на вірі в жертву Божого Сина. Закон Мойсея вимагав повного його виконання ділами (жертвоприношення, дотримання обрядів та порядків тощо). Апостол Павло писав, що ділами ніхто не міг виправдатися. «Бо жадне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним, – Законом бо гріх пізнається» (Рим. 3:20). «А коли ми дізнались, що людина не може бути виправдана ділами Закону, але тільки вірою в Христа Ісуса, то ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Закону. Бо жадна людина ділами Закону не буде виправдана!» (Гал. 2:16).
Віра в Ісуса Христа приносить виправдання за невиконання Закону Божого даного через Мойсея. «Тож чи не нищимо ми Закона вірою? Зовсім ні, – але зміцнюємо Закона» (Рим. 3:31). Вірою в жертву Ісуса Христа ми стверджуємо, що Закон Божий істинний і святий, тож для його виконання наша власна праведність не годиться. «Бо не вдосконалив нічого Закон. Запроваджена ж краща надія, що нею ми наближуємось до Бога» (Євр. 7:19). Грішні люди, успадкувавши гріховну природу від Адама, не можуть стати святими без Божої участі. Лише віра в Ісуса дарує прощення, очищення і святість Господню. У Ньому ми стали виконавцями Божого Закону. «То ж де похвальба? Виключена? Яким Законом? Законом діл? Ні, але законом віри. Отож ми визнаємо, що людина виправдується вірою, – без діл Закону» (Рим. 3:27-28).
«Тож немає тепер жодного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за духом, бо закон духа життя в Христі Ісусі визволив мене від закону гріха і смерті. Бо що було неможливе для Закону, у чому був він безсилий тілом, – Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі, щоб виконалось виправдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за Духом» (Рим. 8:1-4). Апостол Павло роз’яснює те, що жодна людина власними намаганнями не може виконати усі заповіді Мойсеєвого Закону. Євреї намагалися його виконувати, дотримуватися усіх обрядів, постанов, правил та інших речей і прийшли до ще більшого відступництва та ідолопоклонства. «Ізраїль, що шукав Закона праведності, не досяг Закону праведності. Чому? Бо шукали не з віри, але якби з учинків Закону; вони бо спіткнулись об камінь спотикання» (Рим. 9:31).
Цим каменем став Ісус Христос. «Він Своєю наукою знищив Закона заповідей» (Еф. 2:15). Ісус приніс нам Свій новий Закон віри та надії, який дарує спасіння через віру в Нього, «щоб знайтися в Нім не з власною праведністю, яка від Закону, але з тією, що з віри в Христа, праведністю від Бога за вірою, щоб пізнати Його й силу Його воскресіння» (Фил. 3:9-10).
Благословенний Господь, дякую Тобі за Твою праведність через віру в Ісуса Христа. Допоможи мені берегти віру та надію лише на Тебе і Твоє Слово. Ти кожного дня обновляєш милість Свою щодо мене, щоб моя гріховна природа не мала влади наді мною. Твій Закон є святим і вірним, та провадить мене до Ісуса Христа. Дякую тобі, Ісусе, що Ти виконав Закон і дав мені Свою святість і праведність жити новим життям у світлі. Амінь!
