«Бо провину свою визнаю, журюся гріхом своїм!» (Пс. 37:19)
Слово «гріх» походить від єврейського слова חָטָא [khaw-taw'], що означає промахнутися, вчинити неправильно, згрішити. Угрецькій мові слову «гріх» відповідає «гамартія» (ἁμάρτημα, ἁμαρτία), згрішити – «гамартано» (αμαρτανω) – «промахуватися повз ціль», «помилятися». Слово «гамартія» ще означає «не мати своєї частки», позаяк частка ἁ означає заперечення.
Досліджуючи значення слова «гріх», можна дійти висновку про те, що гріх описує такий негативний стан людини, при якому вона не досягає певної поставленої перед собою цілі. А з грецької мови це розуміння доповнюється ще й тим, що людина, у якої є гріх, не має частки або спільності з іншими людьми. А позаяк людина може згрішити проти Бога, то не має спільності з Богом.
Коли Всевишній Бог створив видимий світ і людину, Адама і Єву, Він наказав їм, кажучи: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла – не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (Буття 2:16-17). У Едемському саду було багато різноманітних дерев, плоди яких були придатні для їжі, та не становили жодної загрози. «І сказав Бог: «Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, – нехай буде на їжу це вам!» (Буття 1:29).
У саду Адам з Євою постійно перебували у спілкуванні з Богом. Все змінилося коли вони послухалися підступного намовляння змія з’їсти плід із забороненого дерева. Змій з хитрістю підступив до Єви, спокушаючи її поставити під сумнів Божі слова. «І сказав змій до жінки: «Умерти – не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючі добро й зло» (Буття 3:4-5). Почувши такі слова, Єва почала роздумувати про те, що Бог міг помилитися або приховати дещо від них. Коли Божі слова ставляться під сумнів, авторитет Бога втрачає силу для людини.
У Єви, а згодом і в Адама, з’явилося бажання стати подібними до Бога, Який їх створив, тобто мати розуміння того, що є добро, а що є зло. Таке бажання викликало непослух Божим словам. Тож Єва з Адамом вкусили плід, і духовна отрута увійшла в них. Вона спричинила переміни у їхньому тілі – вони стали смертними. Апостол Яків написав: «Пожадливість потому зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть» (Як 1:15).
Через переступ Божого слова з’явився гріх. Апостол Павло це описує так: «Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Рим. 5:12). З цих слів розуміємо, що кожна людина, яка народжується на землі, тобто приходить у цей світ, вже є грішною. Гріховна природа Адама передається із покоління в покоління. Доки буде існувати світ, доти буде діяти закон гріха і смерті (Рим. 8:2).
Гріховна природа явно проявилася у Каїні, синові Адама. Читаємо: «І сталось по деякім часі, і приніс Каїн Богові жертву від плоду землі. А Авель, – він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою. І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його, а на Каїна й на жертву його не зглянувся. І сильно розгнівався Каїн, і обличчя його похилилось» (Буття 4:3-5). Прояв гніву у Каїна став початком для подальшого вчинення злої речі стосовно брата. Гріховна природа, отримана від батька у спадок, всяко спонукала його розсердитися та задумати лихе. Бог це побачив, «І сказав Господь Каїнові: «Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати» (Буття 4:6-7).
Цими словами Бог і нам відкриває сутність боротьби людини з гріхом в тому, що не гріх повинен панувати над людиною, а людина – над гріхом. Все залежить від того, яку сторону вибирає людина. Бог завжди пропонує та дає силу відмовитися від усього грішного, а от людина вибирає чи послухатися, чи ні. Гріх завжди слідує за догоджанням тілесним пожадливостям, адже гріх – це переступ Божого Слова, яке закликає до дотримання законів Божих.
З Писання знаємо, що Каїн не послухав доброго Божого заклику взяти контроль над своїми емоціями та бажанням. А бажання у Каїна було одне – помститися Авелю, вбивши його. «І сталось, як були вони в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, – і вбив його» (Буття 4:8). По тому гріх настільки сильно увійшов у життя людей, що Богу довелося водою погубити перший світ і спасти лише праведного Ноя та його сім’ю (2 Петр. 2:5).
Часто поміж людей можна почути, що гріхи бувають великі та незначні. На людський розум можна сказати, що говорити неправду – менш грішна справа ніж, вбити людину. Проте якщо читати Біблію, то таке твердження є хибним! Писання не відмічає розміру гріха, а лише констатує, що «заплата за гріх – смерть» (Рим. 6:23). Гріх, яким би він не був, завжди залишається гріхом, а грішна людина ніколи не увійде у Царство Боже (Об. 21:27).
Грішна людина – переступник та зневажник Божого Слова – вважається Богом нечистою людиною. Як же грішний, тобто нечистий, може ввійти у чисте Боже царство? Це неможливо!
Бог передбачив для грішної людини спосіб очищення від гріха. Це жертва невинного Агнця Ісуса Христа, Який пролив Свою кров. Невинний за винних людей віддав Своє життя. Якщо грішник зрозуміє це і визнає себе грішним (висповідається), та покається у гріхах (перестане їх чинити), то Господь простить йому провини його і прийме у Свої оселі.
Сатана, диявол
Біблія у книзі Буття вказує нам на головного ворога Божого та усіх людей – змія, що хитрістю звів Єву та Адама до гріха. Книга Об’явлення Івана Богослова описує, що саме древній змій стане на чолі війська земного, яке в кінці днів буде провадити бій з Ісусом Христом.
Хто ж цей ворог? Бог створив видимий і невидимий світ. Чи міг Бог створити злого і хитрого змія, якого Біблія називає сатаною і дияволом? Про Бога знаємо, що Він злого вчинити не може, бо зло в Ньому пробувати не може (Пс. 5:5). На початку творіння невидимого світу Бог створив ангелів і архангелів, серед яких був Люцифер – прекрасний ангел високого рангу, про якого читаємо у книзі Єзекіїля: «Так говорить Господь Бог: «Ти печать досконалости, повен мудрости, і корона краси. Ти пробував у Едені, садку Божому: усякий дорогий камінь – на одежі твоїй: карнеоль, топаз і яспіс, хризоліт, согам, і онікс, сапфір, рубін і смарагд, і золото; знаряддя бубнів твоїх та сопілок твоїх були в тебе щодня, коли був ти створений, були вони наготовлені. Ти помазаний Херувим хоронитель, і Я дав тебе на святу гору Божу, ти ходив посеред огнистого каміння. Ти був бездоганний у своїх дорогах від дня твого створення, аж поки не знайшлася на тобі несправедливість. Через велику торгівлю твою твоє нутро переповнилось насиллям, і ти прогрішив. Тому Я зневажив тебе, щоб не був ти на Божій горі, і погубив тебе, хоронителю Херувиме, з середини огнистого каміння. Стало високим твоє серце через красу твою, ти занапастив свою мудрість через свою красу. Кинув Я тебе на землю, дав тебе перед царями, щоб дивились на тебе» (Єз. 28:12-18).
Люцифер мав високе положення серед ангелів Божих. І серце його високо піднеслося аж до того, що він захотів стати, як Бог. Гордість і злий задум так заполонили його, що він підбурив третину ангелів повстати проти Бога. Однак Бог не терпить гордих, і тому одразу скинув його з небес до землі.Читаємо: «І сталась на небі війна: Михаїл та його Ангели вчинили зо змієм війну. І змій воював та його ангели, та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі. І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його ангели були скинені» (Об. 12:7-9).
«Зіпхнута в шеол твоя гордість та гра твоїх арф; вистелено під тобою червою, і черв'як накриває тебе... Як спав ти з небес, о сину зірниці досвітньої, ясная зоре, ти розбився об землю, погромнику людів! Ти ж сказав був у серці своєму: «Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду я на горі збору богів, на кінцях північних, підіймуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому! Та скинений ти до шеолу, до найглибшого гробу!» (Іс. 14:11-15). Ісус свідчив Своїм учням: «Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка» (Лк. 10:18). Падіння його було миттєвим. Бог ні секунди не терпів гордого наміру.
Люцифер став противником Божим і тому названий у Біблії сатаною і дияволом. Сатана́ (від єврейського слова «противник», «ворог») – духовне створіння, яке є головним супротивникомБога та всіх, хто поклоняється правдивому Богові. Сатана, також знаний дияволом, що з древньої грецької διάβολος означає «наклепник», або «той, хто зводить наклепи, обманює», оскільки він є головним наклепником, який опоганює людей перед Богом. Він названий предвічним змієм, тому що його фальшиве слово – як зміїна отрута, і з цієї причини назва «змій» означає «підступний».
У Євангелії від Матвія описано одну із розмов Ісуса з учнями. «Із того часу Ісус став виказувати Своїм учням, що Він мусить іти до Єрусалиму, і постраждати багато від старших, і первосвященників, і книжників, і вбитому бути, – і воскреснути третього дня. І, набік відвівши Його, Петро став Йому докоряти й казати: «Змилуйся Господи, – такого Тобі хай не буде!» А Він обернувся й промовив Петрові: «Відступися від Мене, сатано, – ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!» (Мт. 16:21-23). У Євангелії від Марка написано, що «Петро узяв набік Його і Йому став перечити» (Мр. 8:32). Що трапилося з Петром в цей момент? Чи міг він піддатися впливу нечистого духа? Ні. Петрові по-людському стало жаль Ісуса, і він намагався відмовити Його від майбутніх страждань, не розуміючи, що саме для цього Ісус прийшов на землю. В цій розмові Петро висловив думку, яка була протилежною Божій волі, тому Ісус назвав його сатаною, тобто противником.
Інколи серед людей можна почути, що Бог створив сатану. Зовсім ні. Бог створив найпрекраснішого архангела Люцифера, який служив Богу. Але, загордившись, Люцифер став противником Божим, став сатаною.
Ворог людських душ
Біблія відкриває нам те, що сатана став не лише ворогом Божим, а й людським, адже він протистоїть людині на шляху до Божого Царства. Через гріх Адама диявол отримав вільний доступ до людського тіла, що проявляється у постійному бажанні людини робити зло.
Ми часто помічаємо, що у нашому розумі з’являються різноманітні злі (неправедні) думки, що спонукають нас творити діла, які є огидними Господеві. Водночас кожного разу, коли ми пробуємо вділити хоча б годину для Господа в молитві чи в читанні Біблії, помічаємо, що завжди знаходяться інші речі, ніби більш важливі за це. Апостол Павло писав: «Бо що я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те я роблю. А коли роблю те, чого я не хочу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий, а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу. Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені … Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерті?» (Рим. 7:15-24).
Апостол описав складний духовний стан роздвоєння людини. У людському серці постійно відбувається духовна боротьба двох складових людського життя – духовної та тілесної. Духовна складова людського розуму перемагає тоді, коли людина регулярно читає Писання, молиться, відвідує богослужіння та слухає Боже Слово. В такому випадку Божа сила проявляється в тому, щоб людина встояла перед гріхом та зберегла чистоту душі (життя). В іншому випадку, якщо у житті людини немає нічого духовного та Божого, вона постійно грішить і противиться Божій істині.
У притчі про сіяча Ісус описав чотири види людських сердець, які по-різному реагують на Боже Слово. (Мт. 13:3-23). Коли сіяч вийшов, щоб сіяти, то «як сіяв він зерна, упали одні край дороги, – і пташки налетіли, та їх повидзьобували». Подібно цьому до кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці їхньому, щоб вони не ввірували й не спаслися (Лк. 8:12).
Другі зернята «упали на ґрунт кам’янистий, де не мали багато землі, – і негайно посходили, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло, – то зів’яли, а коріння не мавши, – посохли». Багато людей із радістю слухають Боже Слово, але не приймають його в своє серце, не вкорінюються в ньому, не приділяють достатньої уваги та часу, щоб роздумувати над ним. Такі люди є непостійними й під час утиску чи випробування, – спокушуються і відпадають від істини (Лк. 8:13).
«А інші попадали в терен, – і вигнався терен і їх поглушив». Ісус пояснив, що «між терен посіяне, – це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього та омана багатства заглушують слово, – і воно зостається без плоду» (Мт. 13:22). Духовний плід – ознака істинного християнського життя. Божий противник зацікавлений в тому, щоб християни не мали плодів, бо вони приносять поразку пануванню сатани та прославляють Бога. Тому сатана всіляко намагається впливати на наше життя, щоб ми були придушені клопотами та багатством і життєвими розкошами, що крадуть у нас увесь час і відвертають від правдивої дороги до Небесних осель.
«Інші ж упали на добру землю – зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те в тридцятеро» (Мт. 13:8). Найкращий ґрунт у серці тих людей, що слухають Боже Слово і його приймають. Такі християни бережуть Слово «в щирому й доброму серці, – і плід приносять вони в терпеливості» (Лк. 8:15).
Притча про сіяча ілюструє нам підступність та хитрість сатани, що направлена проти людини та спасіння її душі. Життєва заклопотаність людини подібна куколю, що сіє ворог на Божому полі. Бог сіє добре насіння в людське серце, але сатана завжди підмішує туди різноманітне погане насіння, щоб заглушити добрі паростки та відвести нас на широку дорогу, що веде до пекла (Мт. 13:24-30).
Ісус Христос назвав сатану зло́дієм, який «тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити» (Ів. 10:10). Сьогодні багато людей не відрізняють голос Божий від голосів цього світу і часто потрапляють у диявольські сітки, яких дуже багато розставлено навколо. Тому нам потрібно бути особливо уважними та прийняти слова Ісуса, які закликають нас бути духовно сильними, бадьорими та чутливими. Зокрема, це потрібно, щоб своєчасно зрозуміти час, коли сатана атакуватиме нас. «Коли сильний збройно свій двір стереже, то в безпеці маєток його. Коли ж дужчий від нього його нападе й переможе, то всю зброю йому забере, на яку покладався був той, і роздасть свою здобич. Хто не зо Мною, той проти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає!» – навчав Ісус (Лк. 11:21-23).
Спільність з Ісусом Христом дає нам силу! Коли Ісус робить людину вільною від гріха і неправди, це стає подібним до звільнення від влади нечистого духа. Звільнення від гріха приносить людині велике полегшення, адже її серце та розум стають вільними від нав'язливого бажання переступити через Божі заповіді.
Завдяки Божому Слову, як прочитаному у Біблії, так і почутому з уст проповідників, грішник може звільнитися від гріховної залежності та стати чистим. Однак Ісус застерігав: «Коли дух нечистий виходить з людини, то блукає місцями безводними, відпочинку шукаючи, але, не знаходячи, каже: «Вернуся до хати своєї, звідки я вийшов». А як вернеться він, то хату знаходить заметену й прибрану. Тоді він іде та й приводить сімох інших духів, лютіших за себе, – і входять вони та й живуть там. І буде останнє людині тій гірше за перше!» (Лк. 11:24-26). Заметена та прибрана хата у цій розповіді – це стан людини, яка стала вільною від негативного впливу її гріховної природи, але не віддалася Богу і не запросила Його у своє життя. Гріховні звички разом із підступними нечистими духами дуже легко можуть знову заволодіти нею. Велика трагедія приходить у життя тієї людини, яка пізнала Господа Ісуса Христа, і не пішла за Ним. Її серце залишилося порожнім, а мало б бути заповненим Божим Словом, молитвами, поклонінням Богу та ділами в Ім’я Господнє.
Важливо зрозуміти, що сатана є нашим духовним ворогом, а його вплив на наше тіло приносить духовне руйнування. Тому й протистояти йому ми повинні не зброєю цього світу, а духовною зброєю, яку дає нам Бог. «Бо ходячи в тілі, не за тілом воюємо ми, – зброя бо нашого воювання не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твердинь, – ми руйнуємо задуми, і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога, і полонимо всяке знання на послух Христові» (2 Кор. 10:3-6).
Головне, що потрібно робити, – це пам’ятати, що це ми повинні панувати над гріхом, а не він – над нами. Для цього нам потрібно міцно тримати в руках щит віри, яким можемо погасити всі огненні стріли лукавого (Еф. 6:16). «Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже» (Еф. 6:17). «Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6:11-12).
Невидимі гріхи
Книги Нового завіту відкривають нам істину про те, що в останні дні люди будуть обмануті та зведені гріховною природою та лжеучителями настільки, що не звертатимуть уваги на деякі гріхи й не захочуть покаятися. Апостол Павло писав до свого учня Тимофія: «Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, – вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися. Відвертайсь від таких!» (2 до Тим. 3:1-5).
Поміркуймо про деякі види гріхів, що одразу є непомітні, але дуже підступні: невірство, гордість, неправдомовство, заздрість та грошолюбство. Від них походять усі видимі людські гріхи.
Невірство. Ісус навчав: «А як прийде, Він [Святий Дух] світові виявить про гріх… Тож про гріх, – що не вірують в Мене» (Ів. 16:8-9). Ще читаємо: «Хто не ввірує – засуджений буде» (Мр. 16:16). Ми розуміємо і знаємо, що Ісус Христос, як Божий Син, прийшов у цей світ, щоб стати Агнцем, принесеним в жертву за гріхи світу. Через пролиття Його крові на Голгофі відбулося відкуплення усіх людей, які жили, живуть і будуть жити на цій землі, від їхніх гріхів. Однак поширюватися відкупна дія крові Христа буде на тих людей, які увірували у Нього, як у свого Спасителя.
Багато людей сьогодні кажуть, що вірують, однак їхня віра проявляється лише у словах, а повинна проявитися через їхнє життя у ділах. Віра у Христа – це християнське життя, яке наповнене духовним змістом і несе в собі відображення Христа. Християнин, який увірував в Ісуса, не буде більше свідомо грішити тими гріхами, за які він отримав прощення. Життя віруючої людини буде життям самопожертви, життям не заради своїх власних насолод і забаганок, а заради служіння ближнім, всім без виключення. Про християнське життя детальніше поговоримо у розділі «Християнство», а зараз нам слід чітко усвідомити, що життя християнина без присутності в ньому Ісуса Христа є невірством.
Гордість.Гордість можна вважати найпершим та найдавнішим гріхом, який бере початок ще до створення земного світу. Гордості піддався один з вищих ангелів Люцифер. Корінь гордості лежить у внутрішньому бажанні людини звеличитися. За ним слідують слова, а потім й вчинки.
Подібне відчуття пережили й учні Ісуса Христа. Євангелія від Луки розповідає нам, що учні були свідками й учасниками великої кількості зцілень та звільнень від нечистих духів. Хоч чудеса чинив їхній учитель Ісус, вони міркували, що лише їм належить влада і сила чудотворення. Одного разу Іван сказав: «Учителю, ми бачили одного чоловіка, що Ім'ям Твоїм демонів виганяв, і ми заборонили йому, бо він з нами не ходить». Ісус же йому відказав: «Не забороняйте, – бо хто не проти вас, той за вас!» (Лк. 9:49-50). Ісус одразу роз’яснив учням, що дія Божої сили не залежить від того чи ти особливий, чи вибраний, а від віри в Ісуса Христа та Його словам.
Гріхопадіння в Едемському саду відбулося саме тому, що слова сатани «…станете ви, немов Боги, знаючі добро й зло» (Буття 3:5) викликали у Єви та Адама бажання отримати божественні здібності. Непослух Божим словам призвели до того, що перші люди зневажили авторитет Бога, поставивши своє бажання вище Нього.
Гордість відводить серце людини від Бога. Божий народ Ізраїля, який був вибраний, щоб стати улюбленим у Божих очах, через гордість та величання у серці не бажав шукати спілкування з живим Богом, а постійно поклонятися богам чужих народів, що проживали раніше в землі Ханаанській. Бог промовив до них: «А гордість вчинили за славну оздобу свою, у ній наробили бовванів гидоти своєї й обриджень своїх, тому їм оберну Я її на нечистість» (Єз. 7:20). Через пророків Бог повсякчасно звертав увагу народу на цю гріховну проблему, просив їх покаятися, і попереджував про суворі покарання. «І гордість Ізраїля свідчить на нього, і до Господа, Бога свого вони не вертаються, і не шукають Його у всім цім. Вони навертаються, та не до Всевишнього, стали, немов той обманливий лук...» (Ос. 7:10, 16).
Гордість відводить від послуху Божому Слову і викликає Божий гнів. Знаючи нахил людського серця відступати від Бога і від правди, Бог попереджував народ: «А коли ви не будете слухняні Мені, і не виконуватимете всіх тих заповідей, і якщо постановами Моїми будете погорджувати, і якщо душа ваша бридитиметься законами Моїми, щоб не виконувати всіх заповідей Моїх, щоб ламати вам заповіта Мого, – то й Я зроблю вам оце: поставлю над вами перестрах, сухоти й пропасницю, що винищують очі й обезсилюють душу. І ви надаремно сіятимете насіння своє, – бо поїдять його вороги ваші. І зверну Я лице Своє на вас, – і ви будете вдарені перед своїми ворогами. І будуть панувати над вами ненависники ваші, – і ви будете втікати, хоч ніхто вас не гнатиме.
А якщо й при тому не будете слухняні Мені, то Я семикратно побільшу кару на вас за ваші гріхи. І зломлю пиху вашої сили, і зроблю ваше небо, як залізо, а землю вашу, як мідь! І надаремно буде вичерпуватися ваша сила: земля ваша не дасть свого врожаю, а дерево на землі не дасть свого плоду. А якщо й тоді підете проти Мене, і не схочете бути слухняними Мені, то Я семикратно збільшу над вами удару Свого згідно з вашими гріхами. І пошлю на вас пільну звірину, а вона винищить вам дітей, і вигубить вашу худобу, і зменшить кількість вашу, і попустошить ваші дороги.
А якщо цими карами не будете навчені, і будете ходити проти Мене, то й Я піду проти вас, і вдарю вас і Я семикратно за ваші гріхи. І приведу на вас меча, що помстить пімсту за заповіта, – і ви будете зібрані до ваших міст, і Я пошлю моровицю на вас, і ви будете віддані в руку ворога» (Левит 26:14-25). Погорджування Божим Словом викликає Божий гнів.
Гордість призводить до відмови підкорятися вищій владі, а духовна гордість призводить до небажання зважати на панування Бога. Так свого часу Ізраїльський народ відмовився від суддів, яких ставив Бог над народом, а забажав собі царя. «І зібралися всі Ізраїлеві старші, і прийшли до Самуїла до Рами, та й сказали до нього: «Ось ти постарівся, а сини твої не йдуть дорогами твоїми. Тепер настанови нам царя, щоб судив нас, як у всіх народів» (1 Сам. 8:4-5). Божий народ не бажав підкорятися устрою, щоб був введений Богом, а захотів жити так, як було настановлено у поганських народів. Усі сусідні народи мали царів та царських урядників. Так захотіли і євреї.
«І була та річ зла в Самуїлових очах, як вони сказали: «Настанови нам царя, щоб судив нас». І молився Самуїл до Господа. І сказав Господь до Самуїла: «Послухай голосу того народу щодо всього, про що він сказав тобі, бо не тобою вони погордували, але Мною погордували, щоб Я не царював над ними. Як усі ті діла, що вони чинили від дня, коли Я вивів їх з Єгипту, і аж до цього дня, і як вони кидали Мене й служили іншим богам, так вони чинять і тобі» (1 Сам. 8:6-8).
До гордості також можуть призвести земні Божі благословіння, наприклад, достаток в домі. Якщо людина не пильнує за станом свого серця, то вона легко дасть гордості місце, адже людині хочеться думати, що саме вона досягла всього своїми руками. Ізраїльський народ після єгипетської неволі поселився у Ханаані, де про все подбав Господь. Читаємо слова наставлення і застереження Мойсея: «Стережися, щоб не забув ти Господа, Бога свого, щоб не пильнувати Його заповідей, і законів Його, і постанов Його, що я сьогодні наказую тобі, щоб, коли ти будеш їсти й наситишся, і добрі доми будуватимеш, і осядеш у них, а худоба твоя велика та худоба твоя мала розмножиться, і срібло та золото розмножаться тобі, і все, що твоє, розмножиться, то щоб не загордилося серце твоє, і щоб не забув ти Господа, Бога свого, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства» (Повт. Закону 8:11-14).
Бог не може терпіти гордих людей з серцем, що високо несеться, тому й навчає: «Також молоді, – коріться старшим! А всі майте покору один до одного, бо «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать!» (1 Петр. 5:5). Горда людина не бажає бути слухняною ні Богу, ні старшим у Церкві. Бог попереджує кожного: «Перед загибеллю гордість буває, а перед занепадом – бундючність» (Пр. 16:18).
В кінці днів життя людей на Землі вони будуть особливо грішними. Злі серця викликатимуть злі вчинки. Горде серце стане причиною великого відступництва. Навіть християни будуть вражені цим підступним гріхом.
Що ж робити? Гордість, як і будь-який інший гріх, потрібно зненавидіти. «Страх Господній – лихе все ненавидіти: я ненавиджу пиху та гордість, і дорогу лиху та лукаві уста!» (Пр. 8:13). Бог очікує, щоб кожен християнин, вражений гордістю, виявив її, сповідався та покаявся за прояви гордості. Наступним кроком повинно стати смирення перед Богом та церквою і її служителями. Дуже гарним прикладом смиренної людини був Ісус Христос. «Він, бувши у Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняним аж до смерті, і то смерті хресної…» (Фил. 2:6-8).
Неправдомовство. Книга Об’явлення відкриває нам, що «лякливим, і невірним, і мерзким, і душогубам, і розпусникам, і чарівникам, і ідолянам, і всім неправдомовцям, – їхня частина в озері, що горить огнем та сіркою, а це – друга смерть!» (Об. 21:8). Слово Боже називає неправдомовців грішниками подібними душогубам. Здавалося б, немає нічого страшного сказати трішки неправди. Однак Господь застерігає, що батьком неправді є диявол, і кожен, хто говорить неправду, походить від нього (Ів. 8:44). Псалмоспівець писав: «Погубиш ти неправдомовців, кровожерну й підступну людину обридить Господь» (Пс. 5:7).
Наш Бог є Бог святий, і Він хоче, щоб і ми були святими. «Щирий Господь, моя скеля, і в Ньому неправди нема!» (Пс. 92:16). Тож Бог наказує Своєму народові: «Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!» (Вихід 20:16), «Не будеш розносити неправдивих поголосок» (Вихід 23:1), «Не будете красти, і не будете неправдиво заперечувати, і не будете говорити неправди один на одного!» (Левит 19:11).
Бог є правдивий, отже, ненавидить брехню. Христос говорить про Себе: «Я – дорога, і правда, і життя» (Ів. 14:6). Тому Бог наказує: «Не будеш говорити неправди» (Левит. 19:1). «Неправду відкинувши, говоріть кожен правду до свого ближнього» (Еф. 4:25).
Розуміємо, що людина, яка говорить неправдиві слова іншій людині, свідомо прагне ввести її в оману для досягнення певних цілей. Цілі можуть бути різними. Біблія розповідає декілька випадків неправдомовства заради досягнення особистої користі або заради самозбереження.
Брехня з потреби збереження свого життя проявилася тоді, коли апостол Петро у дворі первосвященника тричі відрікся Ісуса словами: «Не знаю цього чоловіка!» (Мр. 14:71). Коли Петро усвідомив свій вчинок, то «кинувся він, та й плакати став...» (Мр. 14:72). Покаяння наступило за гріхом і принесло йому спасіння.
Брехня заради батьківського благословіння проявилася у житті Якова, сина Ісакового. Яків був другим сином і не міг навіть сподіватися на благословіння батька, що було гарантією доброго життя. Тому він одягнув одежі свого брата Ісава й обманом отримав бажане (Буття 27:1-29). У відповідь Ісав хотів вбити брата, тож йому довелося втікати зі свого дому до родини його матері Ревеки. Через довгих двадцять років Яків просив прощення в Ісава за свою неправду (Буття 33:3-4).
Брехня заради вислуги перед царем проявлялася в Ізраїльському народі із уст лжепророків. Бог виявив через Єремію: «Чудне та страшне стало в краї: пророки віщують неправду, при помочі їхній панують священники, і народ Мій це кохає!» (Єр. 5:30-31). Лжепророки віщували обман царям Єгоякиму, Седекії, Ахаву та іншим, щоб задовольнити бажання царів. Вони робили це Іменем Господнім, що викликало справедливий Божий гнів.
Бог закликає усіх бути чесними. «Не будете красти, і не будете неправдиво заперечувати, і не будете говорити неправди один на одного! І не будете присягати Моїм Іменем на неправду, бо зневажиш Ім’я Бога свого. Я – Господь!» (Левит 19:11-12). Писання навчає нас, що «свідок брехливий не буде без кари, хто ж неправду говорить, загине» (Пр. 19:9). Кожен, хто говорить неправду, уподібнюється відкритому гробу та людині, у якої на губах зміїна отрута (Рим. 3:13).
Слід розуміти те, що Бог є Бог Серцезнавець (Дії 15:8) і Він завжди знає коли людина говорить правду і коли обманює. Від Бога неможливо приховати навіть людські думки. Давид писав: «Дорогу мою та лежання моє виміряєш, і Ти всі путі мої знаєш, – бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все!» (Пс. 138:3-4). «Думки мого серця – перед лицем твоїм, Господи» (Пс. 19:15). Тож чому ми думаємо, що ніхто не дізнається про нашу неправду. Її знає Бог. І це повинно стримувати кожну людину від говоріння брехні. Хай не буде у нашому серці бажання говорити й чинити неправду, а лише правда хай наповняє нас.
Заздрість. Це є один із дуже підступних гріхів, які можуть зустрічатися у всіх, без винятку людей. Заздрістю можна назвати не висловлене бажання отримати те, що є у твого ближнього. Десята заповідь Божого Закону стосувалася саме цього гріха – «І не бажай жони ближнього, і не бажай дому ближнього свого, ані поля його, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що є в ближнього твого» (Повт. Закону 5:21).
Бажання мати те, що має твій ближній не завжди стосується матеріальних речей. Люди мають різні дари й таланти (голос, слух, зріст, зір, вміння працювати з деревом чи металом і багато іншого), і ті, хто менше обдарований, може заздрити тим, хто обдарований більше. У духовній сфері це також проявляється. Перший прояв людської заздрості закінчився братовбивством. Ми вже роздумували про те, що Бог зглянувся на жертву Авеля і відкинув жертву Каїна. Бог не дивиться на зовнішній вигляд людини, яка приходить до Нього (Рим. 2:11). Він звертає увагу на жертву, що приноситься для Його слави та характер і внутрішній стан людини. Авель був пастухом отари, а Каїн був рільником. Авель приніс в жертву Богові перворідних з отари й від їхнього лою, а Каїн приніс жертву від плоду землі (Буття 4:2-3). «І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його, а на Каїна й на жертву його не зглянуся. І сильно розгнівався Каїн, і обличчя його похилилось» (Буття 4:4-5).
Писання навчає нас, що для Бога приємною жертвою є безвадне ягня або козля, а не рослини з їх плодами. Тож Бог звернув Свою увагу на жертвоприношення Авеля. Каїну потрібно було принести саме таку жертву. Однак він хотів догодити Богові тим, що він виростив сам. Читаємо: «Вірою Авель приніс Богу жертву кращу, як Каїн» (Євр. 11:4).
Про характер Каїна засвідчив апостол Іван у 1-му посланні до церков. Читаємо про те, що «Каїн був від лукавого, і брата свого забив. А за що він забив його? Бо лукаві були його вчинки, а брата його праведні» (1 Ів. 3:12). Через це серце Каїна наповнилося заздрістю, – і він вбив свого брата. «Такі то дороги усіх, хто заздрий чужого добра: воно бере душу свого власника!» (Пр. 1:19).
Через заздрість сини Якова, хотіли спочатку вбити свого брата Йосифа, а потім продали його в рабство до Єгипту (Дії 7:9). Особливе ставлення батька та одкровення, які отримав Йосиф у своїх снах, викликали у серцях братів заздрісне ставлення до нього.
Саул також заздрив Давиду, що Бог дав йому особливу відвагу та мужність у битві з Голіафом. Усі з народу Ізраїльського злякалися вийти на двобій з ним, а Давид його переміг. Увесь Ізраїль славив Давида словами: «Саул повбивав свої тисячі, а Давид – десятки тисяч свої!» (1 Сам. 18:7). «І від того дня й далі Саул дивився заздрісним оком на Давида» (1 Сам. 18:9), і шукав нагоди вбити його, переслідував, робив засідки на нього. Заздрість не давала йому спокою. «Бо гнів побиває безглуздого, а заздрощі смерть завдають нерозумному!» (Йов. 5:2).
Соломон писав: «Лагідне серце – життя то для тіла, а заздрість – гнилизна костей» (Пр. 14:30). Заздрість згадується серед учинків тіла, які перешкоджають людині успадкувати Боже Царство (Як. 5:21). Заздрість свідчить про відсутність у людині любові, бо любов не заздрить (1 Кор. 13:4). Через заздрісне серце невірні юдеї перешкоджали проповіді Павла в Пісідійській Антіохії (Дії 13:45) та Солуні (Дії 17:5).
Саме заздрість стала причиною засудження Ісуса. Вчення та служіння Ісуса на землі було дуже особливим. Він чинив великі Божі діла і нічого не брав за це. Він проповідував Божу любов, і за ним йшли тисячі людей із народу. Це дуже хвилювало фарисеїв, що були начальниками Ізраїльського народу. Вони сильно заздрили успіху Ісуса. Навіть Пилат, що судив нашого Спасителя, знав, «що Його через заздрощі видали первосвященники» (Мр. 15:10).
Заздрість інколи проявляється і серед віруючих людей, коли вони дивляться на безбожних і бачать, що їм щаститься у їхньому житті, – вони мають хороші будинки, автомобілі, багато грошей тощо. У такому випадку Давид писав: «Не розпалюйся гнівом на злочинців, не май заздрости до беззаконних, бо вони, як трава, будуть скоро покошені, і мов та зелена билина – пов'януть» (Пс. 36:1-2). Соломон також написав, щоб праведники не мали заздрісних поглядів на життя грішних людей, «бо злому не буде майбутності, світильник безбожних погасне» (Пр. 24:20).
Апостол Петро закликав усіх християн відкласти усяку злобу, і всякий підступ, і лицемірство, і заздрість і всякі обмови, і, немов новонароджені немовлята, жадати щирого духовного молока, щоб ним вирости на спасіння (1 Петр. 2:1-2).
Прояви заздрості та інших супутніх гріхів служать ознакою тілесної природи людини (1 Кор. 3:3). Тому Павло писав своєму учневі Титу: «Бо колись були й ми нерозсудні, неслухняні, зведені, служили різним пожадливостям та розкошам, жили в злобі та в заздрощах, бридкими були, ненавиділи один одного. А коли з'явилась благодать та людинолюбство Спасителя, нашого Бога, Він нас спас не з діл праведності, що ми їх учинили були, а зі Своєї милості через купіль відродження й обновлення Духом Святим» (Тит. 3:3-5). Порятунок і від цього гріха існує – це жертва Ісуса Христа, що проявляється до нас через любов Христа і Його милосердя.
Грошолюбство.Павло писав до молодого апостола Тимофія: «Бо корінь усього лихого – то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання» (1 до Тим. 6:10). «Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді…» (2 до Тим. 3:1-2).
Ставлення до грошей – досить складна тема для роздумів, але розберімось, що про гроші та матеріальні блага говорить Писання, і як християни повинні ставитися до грошей. Ключовим моментом наших роздумів не є самі гроші, як елемент взаємовідносин між людьми у фінансовій сфері, а ставлення до них, як способу задоволення потреб у сучасному світі. Гроші, із моменту їх застосування вперше, міцно увійшли в життя людини, і без них життя здається неможливим.
У старозавітні часи багатство людини вимірювалося достатком у його домі. Зокрема про Авраама читаємо, що «Авраам був вельми багатий на худобу, на срібло й на золото» (Буття 13:2). При цьому, той же вельми багатий «вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде. Вірою він перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці, бо чекав міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець» (Євр 11:8-9). Життя Авраама, який не був прив’язаним до земних речей, може служити нам прикладом правильного використання матеріальних благ, якими благословляє Господь.
Що ж ми бачимо сьогодні? Меркантильність (переважання матеріальних, фінансових інтересів над усіма іншими) сьогодні все більше поширюється серед християн XXI століття. Матеріальні цінності почали переважати над духовними. Час, який люди проводять заради досягнення грошей, збільшується шляхом зменшення часу, що відводиться для сім'ї, молитви, спілкування з людьми. Інколи можна почути помилкову думку, що без грошей прожити в сучасному світі неможливо. Говорять, що саме гроші та їх наявність можуть зробити людину по-справжньому щасливою.
У святому Писанні читаємо, що останніми днями люди будуть самолюбні, грошолюбні та зарозумілі. Про які часи писав апостол Павло? Це сьогодні ми бачимо прояви цих останніх днів через зміни у людських серцях у напрямку до матеріального збагачення. Все більше сучасних християн перестали розуміти те, що саме Господь Бог турбується про них, даючи все необхідне для життя, в т.ч. певні матеріальні блага. Деякі християни думають, що вони самі всього досягають своїми зусиллями та своєю наполегливістю.
У Євангелії від Матвія читаємо про розмову одного багатого чоловіка з Ісусом. «І підійшов ось один, і до Нього сказав: «Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?» Він же йому відказав: «Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді». Той питає Його: «Які саме?» А Ісус відказав: «Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво. «Шануй батька та матір», і: «Люби свого ближнього, як самого себе». Говорить до Нього юнак: «Це я виконав все. Чого ще бракує мені?» Ісус каже йому: «Коли хочеш бути досконалим, – піди, продай добра свої та й убогим роздай, – і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною». Почувши ж юнак таке слово, відійшов, зажурившись, – бо великі маєтки він мав. Ісус же сказав Своїм учням: «Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне» (Мт. 19:16-23).
Як бачимо, саме гроші та достаток у домі стали пасткою та перешкодою для чоловіка на шляху до Божого Царства. Він неготовий був розлучитися із грошима, роздавши їх бідним. Ісус говорить, що багатство є тяжкою ношею, яку не кожен зможе понести й тим більше використати його з користю.
У книзі Дій апостолів записано про першу церкву: «А всі віруючі були вкупі, і мали все спільним. І вони продавали маєтки та добра, і всіх їх ділили, як кому чого треба було» (Дії 2:44-45). І ще читаємо наставлення апостола Павла до Церкви у Коринті: "Часу теперішнього ваш достаток нехай недостаткові їхньому допоможе, щоб і їхній достаток був на ваш недостаток, щоб рівність була, як написано: «Хто мав багато, той не мав зайвини, а хто мало, не мав недостачі» (2 Кор. 8:14-15). Писання відкриває нам один із способів мудрого використання грошей – допомагати грошима усім, хто потребує.
У книзі Об'явлення Івана Богослова читаємо, що сатана наприкінці існування світу використає гроші для відвернення багатьох від Бога: «І зробить вона, щоб усім малим і великим, багатим і вбогим, вільним і рабам було дане знамено на їхню правицю або на їхні чола, щоб ніхто не міг ані купити, ані продати, якщо він немає знамена ймення звірини» (Об. 13:16-17). Як бачимо, якщо людина не зможе навчитися розумно ставитися до грошей, то потрапить до сатанинського обману, а далі «той питиме з вина Божого гніву, вина незмішаного в чаші гніву Його, і буде мучений у вогні й сірці перед Ангелами святими та перед Агнцем. А дим їхніх мук підійматиметься вічні віки» (Об. 14:7).
Апостол Павло навчає: «Будьте життям не грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте» (Євр. 13:4). Ісус навчає нас: «Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бо ж усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, – а все це вам додасться» (Мт. 6:31-33).
Добрим прикладом для кожного з нас є уривок із місця Святого Писання, коли цар Соломон не просив у Бога багатства і розкошів, а просив серця розумного, щоб керувати народом Ізраїльським (1 Цар. 3:8). Просячи у Бога мудрості, він отримав багатство і довгі дні життя.
Тож головним у нашому житті має бути не пошук грошей, як засіб досягнення особистих цілей у цьому гріховному матеріальному світі, а пошук Божого Царства та мудрості, щоб правильно розпорядитися благами, якими рясно благословляє нас Всевишній Бог.
Місце страждань
Як ми вже розуміємо, гріх, який чинить людина, відділяє її від Бога, розриваючи духовне спілкування та спільність творіння з її Творцем. Біблія називає грішником кожну людину, яка живе в гріху і не бажає перемінитися. Людина грішною не стає, а народжується. Тож на грішній людині повсякчасно пробуватиме гнів Божий. «Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою» (Рим. 1:18).
Отже, якщо на грішника гнівається Бог, то для такого Він приготував і покарання за гріх. Людина, яка не покаялася у своїх гріхах, після своєї смерті потрапляє в пекло. Слід добре розуміти, що «Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку» (1 Ів. 3:8). Люцифер, який став сатаною, бувши в Божих оселях, згрішив і Бог скинув його на землю. Водночас Він приготував йому і відпалим ангелам місце вічних мук, де вони будуть відбувати покарання за свою гордість (Мт. 25:41). Диявол постійно намагається помститися Богу за Його справедливий суд і зводить людей у гріх, щоб в майбутньому погубити їх разом з собою в пеклі. «Бог Анголів, що згрішили, не помилував був, а в кайданах темряви вкинув до аду, і передав зберігати на суд» (2 Петр. 2:4).
Ісус Христос розповів притчу, яка добре ілюструє те, що відбувається з душею людини після її смерті. «Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував. Був і вбогий один, на ім'я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому… Та ось сталось, що вбогий умер, і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, – і його поховали. І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: «Змилуйся, отче Аврааме, наді мною, і пошли мені Лазаря, – нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім!»… Авраам же промовив: «Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само – лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся. А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас» (Лк. 16:19-26).
Бог бачить різницю між тим, як живуть люди, навіть, якщо ми не помічаємо цього. Багатий чоловік не звертав уваги на бідного Лазаря і не вчинив йому милості. Бог вчинив із цим багатієм відповідно тих вчинків, які бачив. Пророк Самуїл так описав Бога: «Зі справедливим Ти справедливо поводишся, із чесним – по чесному, із чистим – поводишся чисто, а з лукавим – за лукавством його!» (2 Сам. 22:26). Бог не чинить лукаво, а вчиняє суд відповідно до беззаконня людини.
Ад (пекло), який Біблія згадує, описуючи місце перебування грішників після їхньої смерті, не буде існувати вічно. Бог приготував місце, яке набагато гірше за пекло, і згадане воно у Біблії як озеро огняне або геєна. Так називалося місце за Єрусалимом, в якому приносилися численні жертвоприношення людей ідолам. Писання говорить, що «лякливим, і невірним, і мерзким, і душогубам, і розпусникам, і чарівникам, і ідолянам, і всім неправдомовцям – їхня частина в озері, що горить огнем та сіркою, а це – друга смерть!» (Об. 21:8).
Перша смерть настає тоді, коли грішник вмирає на землі. Його тіло йде в землю, а душа переміщується в пекло, очікувати справедливого Божого суду, що має прийти на всю землю. Коли ж настане страшний судний день, то всі грішники будуть засуджені на вічні муки та страждання у місці, де буде плач і скрегіт зубів (Мт. 8:12), погибель душі та тіла (Мт. 10:28), вічна мука (Мт. 25:46), вічний вогонь (Мт. 18:8).
Апостол Іван бачив у видінні: «Коли ж скінчиться тисяча років, сатана буде випущений із в'язниці своєї. І вийде він зводити народи, що вони на чотирьох краях землі, Ґоґа й Маґоґа, щоб зібрати їх до бою, а число їхнє – як морський пісок. І вийшли вони на ширину землі, і оточили табір святих та улюблене місто. І зійшов огонь з неба, – і пожер їх. А диявол, що зводив їх, був укинений в озеро огняне та сірчане, де звірина й пророк неправдивий. І мучені будуть вони день і ніч на вічні віки. І я бачив престола великого білого, і Того, Хто на ньому сидів, що від лиця Його втекла земля й небо, і місця для них не знайшлося. І бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом. І розгорнулися книги, і розгорнулась інша книга, – то книга життя. І суджено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми. І дало море мертвих, що в ньому, і смерть і ад дали мертвих, що в них, – і суджено їх згідно з їхніми вчинками. Смерть же та ад були вкинені в озеро огняне. Це друга смерть, – озеро огняне. А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той укинений буде в озеро огняне…» (Об. 20:7-15).
Отже, слід розуміти, що відділення людини від Бога через гріх, це вже духовна смерть, це вже певне відокремлення від Божої любові та благодаті. Але це ще не є остаточним фактом засудження Божого. Доки людина живе на землі, вона ще може виправити своє трагічне становище через сповідь, покаяння і віру в Ісуса Христа. Бог цього очікує від кожного грішника. Однак багато людей сьогодні чують євангельську звістку і не бажають поправити свій духовний стан, залишаючись духовно мертвими. Такі люди мають затверділе серце, щоб навернутися до Бога, і після своєї смерті отримають гідне покарання. Бог дає шанс кожному звільнитися від гріха, бо за гріх обов’язково прийде справедлива заплата – погибель у вічності.
Люди й сьогодні сильно страждають без Бога в серці, тож уявіть, що вони відчуватимуть, коли стануть перед Ісусом, про Якого вони чули на землі, і почують з Його уст: «Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня» (Мт. 7:23). «Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, – лихі бо були їхні вчинки!» (Ів. 3:19). Для багатьох людей, що більше полюбили світ, ніж Бога, ця гірка правда стане вироком судного дня.
Святий Боже, зверни Своє лице і побач чи на добрій дорозі я знаходжусь. Допоможи мені жити свято для Тебе і чинити лише те, що Тобі до вподоби. Прошу утверди мене у Твоєму Слові, що може вчинити мене святим і чистим від усякого гріха і неправди. Через віру в Ісуса Христа допоможи мені більше пізнавати Тебе та утверджуватися в праведності Христовій. Хай не буде у моєму житті таємних гріхів і нехай не панують у мені тілесні пожадання. Хай кров Ісуса Христа зробить мене вільним від усякої нечистості. Амінь.
