«І осяде народ мій у мешканні спокійнім, і в безпечних місцях, і в спокійних місцях відпочинку» (Іс. 32:18)
Про Божий народ ми вже згадували у розділі «Боже Царство». Тож прийшов час детально пороздумувати про людей, яких Бог обрав, щоб вони стали Його послідовниками та зберігали Його слова.
Насамперед, звернімося до місця із Писання, яке відкриває нам опис Божого народу, яким є кожен, хто вірує в Ісуса Христа і через віру прилучається до особливої категорії людей власності Божої. Апостол Петро писав: «Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог. І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовний, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа. Бо стоїть у Писанні: «Ось кладу Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоромлений!» Отож-бо, для вас, хто вірує, Він коштовність, а для тих, хто не вірує – «камінь, що його занедбали були будівничі, той наріжним став каменем», і «камінь спотикання, і скеля спокуси, – і об нього вони спотикаються, не вірячи слову, на що й призначені були. Але ви – вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись «ненарод», а тепер народ Божий, колись «непомилувані», а тепер ви помилувані! Благаю вас, любі, як приходьків та подорожніх, щоб ви здержувались від тілесних пожадливостей, що воюють проти душі. Поводьтеся поміж поганами добре, щоб за те, за що вас обмовляють вони, немов би злочинців, побачивши добрі діла, славили Бога в день відвідання» (1 Петр. 2:4-12).
Роздуми над темою приналежності до Божого народу слід умовно розділити на три частини та окремо дослідити Ізраїльський народ, поганські народи, що увірували у Бога та християн, як збірний образ спадкоємців Божого Царства.
Ізраїльтяни (євреї)
Від створення світу пройшло декілька тисяч років і земля наповнилася беззаконням. «І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її – тільки зло повсякденно. І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм. І промовив Господь: «Зітру Я людину, яку Я створив, з поверхні землі, – від людини аж до скотини, аж до плазунів, і аж до птаства небесного. Бо жалкую, що їх Я вчинив» (Буття 6:5-7).
В часи Ноя Бог вирішив знищити людство, щоб знову наповнити землю чесними, добрими й праведними людьми, яким був Ной. Читаємо: «Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. Ной з Богом ходив» (Буття 6:9). Проте із Писання дізнаємося, що його діти не були праведними. Тож Бог вибрав Собі Авраама, одного із потомків Ноя, щоб з Нього створити Собі народ, який би пізнав Його і поклонявся Йому.
«І промовив Господь до Авраама: «Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу. І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, – і будеш ти благословенням» (Буття 12:1-2). У Авраама з Сарою народився Ісак. У Ісака з Ревекою народився Яків (пізніше ймення його стало Ізраїль), що став батьком дванадцятьох синів, які стали основою Ізраїльського народу.
Цей народ у Біблії часто називається євреями. Зокрема слово «єврей» буквально означає «той, що перейшов». Авраам, праотець єврейського народу, був покликаний в Обіцяний край із далекої Месопотамії та перейшов зі сходу через ріку Єфрат та Аравійську пустиню, щоб осісти у Ханаанському краю. Пізніше потомки Ізраїля, виходячи із Єгипту, перейшли Червоне море, пустині Шур і Сін, ріку Йордан, щоб увійти до Ханаану та оселитися там до сьогоднішнього часу.
Євреї стали Божим народом за Господньою обітницею, яку Він дав Аврааму: «І вчиню Я тебе дуже-дуже плідним, і вчиню, щоб вийшли з тебе народи, і царі з тебе вийдуть. І Я складу заповіта Свого поміж Мною та поміж тобою, і поміж твоїм потомством по тобі на їхні покоління на вічний заповіт, що буду Я Богом для тебе й для нащадків твоїх по тобі. І дам Я тобі та потомству твоєму по тобі землю скитання твого, увесь Край ханаанський, на вічне володіння, – і Я буду їм Богом». І сказав Авраамові Бог: «А ти заповіта Мого стерегтимеш, ти й потомство твоє по тобі в їхніх поколіннях» (Буття 17:6-9).
У Авраама народився син Ісак від Сарри. А в Ісака народився син Яків від Ревеки. Яків же народив дванадцять синів, які стали праотцями народу Ізраїля. Бог запровадив євреїв до Єгипту, щоб розмножити та зміцнити єврейський народ. По завершенні визначеного часу сказав Господь до Мойсея: «Увійди до фараона, і говори до нього: «Так сказав Господь, Бог євреїв: Відпусти Мій народ, і нехай вони служать Мені!» (Вихід 9:1). Бог дав через Мойсея Свій Закон та Свої постанови, які містили прекрасні обітниці для життя.
Євреї стали істинним Божим народом, що може розраховувати на Божі обітниці та Божий захист. Для повного розуміння цього твердження звернемося до Біблії, яка описує ставлення та відношення Бога до Свого народу. Читаємо: «Ти святий народ для Господа, Бога свого, – тебе вибрав Господь, Бог твій, щоб ти був Йому вибраним народом зо всіх народів, що на поверхні землі. Не через численність вашу понад усі народи Господь уподобав вас та вибрав вас, бож ви найменші зо всіх народів, але з Господньої любові до вас, і через додержання Його присяги, що присягнув був вашим батькам, – Господь вивів вас сильною рукою, і викупив тебе з дому рабства, з руки фараона, царя єгипетського. І ти пізнаєш, що Господь, Бог твій, – Він той Бог, той Бог вірний, що стереже заповіта та милість для тих, хто любить Його, та хто додержує Його заповіді на тисячу поколінь, і що надолужить ненависникам Своїм, їм самим, щоб вигубити їх; не загається Він щодо Свого ненависника, – відплатить йому самому. А ти будеш виконувати заповіді й постанови та закони, що Я сьогодні наказую виконувати їх.
І станеться, – за те, що ви будете слухатися цих законів, і будете додержувати, і будете виконувати їх, то й Господь, Бог твій, буде додержувати для тебе заповіт та милість, що був присягнув батькам твоїм. І буде Він любити тебе, і поблагословить тебе, і розмножить тебе, і поблагословить плід твоєї утроби та плід твоєї землі, – збіжжя твоє, і сік твій виноградний, і сік твоїх оливок, порід биків твоїх і котіння отари твоєї на тій землі, яку присягнув батькам твоїм дати тобі. Ти будеш благословенний поміж усіма народами, – не буде серед тебе безплідного та безплідної, також і між худобою твоєю. І Господь відхилить від тебе всяку хворобу, і жодних лютих єгипетських недуг, які ти знаєш, не наведе їх на тебе, а дасть їх на всіх твоїх ворогів» (Повт. Закону 7:6-15).
Мойсей промовляв: «Дивіться, – навчив я вас постанов та законів, як наказав мені Господь, Бог мій, чинити так серед того Краю, куди ви входите, щоб посісти його. Бережіть, і виконуйте їх, бо це мудрість ваша та ваш розум на очах народів, що вислухають усіх постанов тих та й скажуть: Тільки він мудрий та розумний народ, цей великий люд! Бо хто інший такий великий народ, що мав би богів, таких йому близьких, як Господь, Бог наш, кожного разу, як ми кличемо до Нього? І хто інший такий великий народ, що має постанови й закони такі справедливі, як увесь той Закон, що я даю перед вами сьогодні?
Тільки стережися, і дуже пильнуй свою душу, щоб не забув ти тих речей, що бачили очі твої, і щоб вони не повиходили з серця твого по всі дні життя твого, а ти подаси їх до відома синам твоїм та синам твоїх синів…» (Повт. Закону 4:5-9).
Протягом сорока років блукання пустинею під проводом Мойсея євреї вчилися повністю довіряти Богу та Його слову. Пустиня була місцем випробовування та благословення. Турбота Божа виявлялася у всьому: з неба щодня спускалася манна, зі скелі виходила джерельна вода, вітер приносив куріпок на споживання. І ось, після довготривалих походів, Бог запровадив Свій народ у Ханаанський край, де проживали чимало поганських народів, що були призначені Богом на загибель.
Ханаан став місцем сильних духовних злетів та великих духовних падінь єврейського народу. Це було пов’язано з тим, що Ізраїльський народ не зберіг тісних відносин з Богом, а пішов услід поганським звичаям та поклонився чужим богам. Бог не один раз карав Свій народ голодом, моровицею, мечем, дикою звіриною, щоб привернути серце євреїв до Себе. Однак серце народу стало запеклим, щоб чути Божий голос (1 Сам. 6:6). Пророк Ісая записав Господні слова: «Я прихилявся до тих, що Мене не питали, Я знайдений тими, що Мене не шукали. Я казав: «Оце Я, оце Я!» до народу, що Йменням Моїм не був званий. Я ввесь день простягав Свої руки до люду запеклого, що він, за своїми думками, дорогою ходить недоброю, до народу, що в очі Мене прогнівляє постійно, що жертви приносить в садках та що палить кадило на цеглах…» (Іс. 65:1-3).
На схилку віків заради спасіння Свого народу від їхніх гріхів Бог послав до них Свого Сина Ісуса Христа. Але Божий народ замість того, щоб прийняти Ісуса, як Господа і Месію (Спасителя), якого вони чекали тисячі років, – відкинули і вбили Його на хресті (Ів. 1:11). Ісус свідчив про них: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, – та ви не захотіли! Ось ваш дім залишається порожній для вас! Говорю бо Я вам: Відтепер ви Мене не побачите, аж поки не скажете: «Благословенний, Хто йде у Господнє Ім'я!» (Мт. 23:37-39)
Після воскресіння Христа лише мала горстка євреїв увірували у Нього й отримали спасіння. Більшість народу і досі чекають першого приходу Месії, Який принесе їм духовний порятунок. Павло писав: «Що ж? Чого Ізраїль шукає, того не одержав, та одержали вибрані, а останні затверділи, як написано: «Бог дав їм духа засипання, очі, щоб не бачили, і вуха, щоб не чули, аж до сьогоднішнього дня». А Давид каже: «Нехай станеться стіл їхній за сітку й за пастку, і на спокусу, та їм на заплату; нехай потемніють їхні очі, щоб не бачили, хай назавжди зігнеться хребет їхній!» Тож питаю: Чи ж спіткнулись вони, щоб упасти? Зовсім ні! Але з їхнього занепаду спасіння поганам, щоб викликати заздрість у них» (Рим. 11:7-11).
Через те, що євреї не прийняли Ісуса Христа та Євангелію спасіння, Бог відкрив двері Божого Царства для поганських народів, які живуть по всій землі. Апостоли після дня П’ятидесятниці всюди поширили Євангелію, виконавши повеління Ісуса. Тому ми читаємо, що Бог хоче викликати у євреїв заздрість (ревність) за спасінням через увірування поган.
Погани
Поганськими народами Біблія називає усі народності, які проживають на землі й не мають відносин з єдиним живим Богом – Богом Отцем. Погани позбавлені Божої опіки та благословення, оскільки перебувають поза завітом Божим. По сусідству з Ізраїлем проживали чимало поган, про яких згадує Біблія: филистимляни, єгиптяни, моавітяни, амаликитяни, вавілоняни, сиріяни, перси та багато інших народів. Вони мали свої устави, своїх божків, яким поклонялися і приносили жертви.
Погани за своє ідолопоклонство будуть винищені Богом із лиця землі. Писання наголошує: «Господь – Цар на вічні віки, із землі Його згинуть погани!» (Пс. 10:16). Ті народності, які чули про Христа, але не увірували в Нього, пізнають Божий осуд та підуть в пекло. До них сьогодні належать усі нехристиянські релігії.
Чи можуть погани сподіватися на милість Божу? Так! Завдяки відкупній жертві Ісуса Христа серед поган понеслося Боже Слово. Ісус сказав: «Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я – у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, – щоб увірував світ, що Мене Ти послав» (Ів. 17:20-21). Ісус молився до Отця про майбутнє навернення поган до істинної віри.
Ті люди, які покаються у своєму гріху ідолопоклонства, зможуть прийняти прощення від Бога та спасіння душ і стати християнами, а ті, що знехтують Словом Божим, – зазнають вічної кари в огняному озері.
Християни
Через віру в Ісуса Христа кожна людина, незалежно від свого походження, національності, роду чи раси, стає християнином, тобто послідовником Христа.
Вперше у Біблії учнів-послідовників Христа названо християнами у церкві в Антіохії. У Біблії описано народження християнської церкви в Антіохії: «А ті, хто розпорошився від переслідування, що знялося було через Степана, перейшли навіть до Фінікії, і Кіпру, і Антіохії, не звістуючи слова нікому, крім юдеїв. А між ними були мужі деякі з Кіпру та з Кірінеї, що до Антіохії прийшли, і промовляли й до греків, благовістячи про Господа Ісуса. І Господня рука була з ними; і велике число їх увірувало, і навернулось до Господа! І вістка про них досягла до вух єрусалимської Церкви, і до Антіохії послали Варнаву. А він, як прийшов і благодать Божу побачив, звеселився, і всіх став просити, щоб серцем рішучим трималися Господа. Бо він добрий був муж, повний Духа Святого та віри. І прилучилось багато народу до Господа! Після того подався Варнава до Тарсу, щоб Савла шукати. А знайшовши, привів в Антіохію. І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антіохії найперш християнами названо учнів» (Дії 11:19-26).
З цього тексту слід розуміти, що християнами стали люди, які почули звістку про життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа, повірили в це, і навернулися до Господа. Їхнє навернення було справжнім проявом покаяння, бо Біблія свідчить нам, що вони, почувши слова Євангелія, прилучились до Господа. Далі новонавернені християни постійно перебували в науці апостольській. Написано, що Павло з Варнавою цілий рік навчали людей істини Божої.
У Новому завіті читаємо: «Отож, пам'ятайте, що ви, колись тілом погани, що вас так звані рукотворно обрізані на тілі звуть необрізаними, що ви того часу були без Христа, відлучені від громади Ізраїльської, і чужі заповітам обітниці, не мавши надії й без Бога на світі. А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров'ю. Він бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, – Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, «Він благовістив мир вам, далеким, і мир близьким», бо обоє Ним маємо приступ у Дусі однім до Отця. Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу» (Еф. 2:11-14).
Сьогодні мільярди людей називають себе християнами. Основною ознакою християнства сьогодні вважається приналежність до спільноти християнської церкви, незалежно від конфесії чи релігійного світогляду. Проте Біблія чітко розрізняє тих, хто є істинним християнином, а хто тільки називається ним.
Заповітні відносини Бога з народом
У Біблії часто можна зустріти такі місця писання, в яких Бог звертає увагу людей на Заповіт, що укладений між Ним та Його народом. Зокрема читаємо: «А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя» (Вихід 19:5). Слово «Заповіт» та похідні від нього слова зустрічаються у Біблії близько чотирьохсот разів, що спонукає нас дослідити, що має на увазі Господь, коли говорить про Свій Заповіт.
Ми розуміємо, що слово «заповіт» означає певний документ, що містить розпорядження, настанову або наказ для послідовників чи нащадків. Біблія подає нам своє тлумачення цього слова як договір, який укладається поміж Богом та людьми та містить певні правила та зобов'язання, як з однієї, так і з другої сторони. Писання також тлумачить це слово як обітниці, які Бог дав Своєму народу у відповідь на його послух та виконання Божої волі. Правильне розуміння заповітних відносин між Богом і людьми дозволить нам зрозуміти Божу любов і милосердя, які проявилися нам через Сина Божого Ісуса Христа.
Вперше укладення Заповіту ми зустрічаємо у книзі Вихід, коли Ной, вийшовши з ковчега, приніс цілопалення для Господа. «І сказав Бог до Ноя та до синів його з ним, кажучи: «А Я, – ось Свого заповіта укладаю Я з вами та з вашим потомством по вас. І з кожною живою душею, що з вами…» (Буття 9:8-10) На знак укладеного заповіту Бог вивів на небо веселку (Буття 9:13). Бог змилосердився над людиною і пообіцяв більше не знищувати водою все живе на землі.
Далі Господь уклав Заповіт з Авраамом, коли давав йому та його нащадкам Ханаанський край. Укладення Заповіту також супроводжувалося жертвоприношенням тварин (Буття 15:17). «І того дня склав Господь з Аврамом, говорячи: «Потомству твоєму я дав оцю землю від річки Єгипту аж до річки великої, до річки Ефрата…» (Буття 15:18). Натомість Бог очікував від Аврама повного послуху та довіри. «І сказав Авраамові Бог: «А ти заповіта Мого стерегтимеш, ти й потомство твоє по тобі в їхніх поколіннях» (Буття 17:9). Знаком укладеного заповіту стало обрізання крайньої плоті усіх нащадків Авраама (Буття 17:11), яке продовжується та підтримується євреями до сьогодні.
Саме Заповіт, який Бог уклав з Авраамом, Ісаком та Яковом, пообіцявши їм Обіцяний край, спонукав Бога визволити Ізраїльський народ із єгипетської неволі (Вихід 6:5). На основі цього договору Бог взяв на Себе зобов'язання постійно турбуватися про Свій народ, охороняти його від ворогів, забезпечувати його усім необхідним та піклуватися про нього вдень і вночі.
Для того, щоб євреї могли зрозуміти Божі правила та стандарти життя, Господь дав їм Закон, який також був скріплений кров'ю на знак укладення заповіту (Вихід 24:8). Господь промовив устами Мойсея: «Додержуй же слів цього заповіту, і виконуй їх, щоб мали ви поводження в усьому, що будете робити» (Повт. Закону 29:8).
На жаль, ізраїльтяни не пильнували за своїм життям, чинячи гріхи та з'єднуючись із поганськими народами ханаанської землі. Писання свідчить нам, що вони зламали Господній Заповіт, і Господь перестав бути надійною опорою для Ізраїля (Суд. 2:20-21). Коли народ каявся у своїх гріхах та шукав Господнього лиця, то й Господь прихиляв Своє серце до нього.
Навернення людей до Бога та прощення їхніх провин постійно супроводжувалося пролиттям крові невинних тварин. Закон передбачав принесення відкупної жертви за гріхи народу. Так не могло продовжуватися вічно. Господь передбачив укладення нового заповіту на нових умовах. Цей заповіт не мав бути таким, як раніше. «Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля, каже Господь: Дам Закона Свого всередину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом! І більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: Пізнайте Господа! Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, каже Господь, бо їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха!» (Єр. 31:33-34).
Новий заповіт, який передбачав присутність Божого Слова в людському серці, укладався через пролиття крові непорочного Агнця Божого Ісуса Христа. Ісус сказав: «Бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Мт. 26:28). Через віру в Ісуса Христа і Його жертву грішники отримують прощення та прилучаються до Божого народу. Через жертву Ісуса грішник отримує також можливість входу у Боже Царство, яке заповів Отець для віруючих людей, як для євреїв, так і для поган (Лк. 22:29). Ісус став посередником кращого заповіту, який був узаконений на кращих обітницях (Євр. 8:6).
Пророк Ісая, передбачаючи прихід Ісуса Христа на землю, записав: «Говорить отак Бог, Господь, що створив небеса і їх розтягнув, що землю простяг та все те, що із неї виходить, що народові на ній Він дихання дає, і духа всім тим, хто ходить по ній. Я, Господь, покликав Тебе в справедливості, і буду міцно тримати за руки Тебе, і Тебе берегтиму, і дам Я Тебе заповітом народові, за Світло поганам, щоб очі відкрити незрячим, щоб вивести в'язня з в'язниці, а з темниці тих мешканців темряви!» (Іс. 42:5-7).
Завдяки Новому Заповіту, погани через святе водне хрищення прилучаються до обітниць даних Аврааму і, ставши християнами, отримують спасіння душі та місце в раю. Зважаючи на Свій Заповіт, Бог благословляє християн та опікується ними. «Всі Господні стежки милосердя та правда для тих, хто Його заповіта й свідоцтва додержує» (Пс. 24:10).
Щодо Ізраїля Господь завжди пам'ятатиме Свій заповіт, і коли настане час і наповниться число спасенних із поганських народів, Господь явить їм милість і їхні духовні очі відкриються, щоб прийняти Ісуса Христа, як Господа і Спасителя (Рим. 11:25-26). Читаємо у псалмах: «Свою милість для нього навіки сховаю, і Мій заповіт йому вірний, і насіння його покладу Я навіки, а трона його як дні неба! Коли ж його діти покинуть Закона Мого, і не будуть держатись наказів Моїх, коли ізневажать Мої постанови, і не будуть держатись наказів Моїх, тоді палицею навіщу їхню провину, та поразами їхнє беззаконня! А ласки Своєї від нього Я не заберу, і не зраджу його в Своїй вірності, не збезчещу Свого заповіту, а що було з уст Моїх вийшло, того не зміню!» (Пс. 88:28-34).
Новий заповіт, який Бог уклав із людьми, закликає нас полюбити Бога усім серцем і розумом, прийняти спасительну жертву Ісуса Христа і триматися віри до кінця. Новий Заповіт відкриває дорогу до Божого Царства усім, хто покається та прийме Ісуса Христа у своє серце. Такі люди стають Божими людьми із Божими думками на служіння Богові.
Благословенний Господе, Боже Ізраїля, дякую Тобі за милість бути серед народу Твого вірою в Ісуса Христа. Ти помилував мене і дарував мені спасіння, Ти прилучив мене до числа святих, що їм Ти дарував одежі праведності. Дякую Тобі, що відкрив мені вчення Ісуса Христа та наближаєш мене до Себе. Допоможи мені повсякчасно перебувати в Твоєму Слові та цінувати усі Твої обітниці, якими Ти щедро обдарував мене. Амінь.
