«Нехай віддає чоловік своїй дружині потрібну любов, так же само й чоловікові дружина» (1 Кор. 7:3)
Творення видимого земного світу завершилося створенням чоловіка – Адама і жінки – Єви. «І сказав Бог: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі». І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!» (Буття 1:26-28).
Біблія свідчить, що спочатку Бог створив людину, на ймення Адам із земного пороху. Буквально це ім’я означає «Людина». «І дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею» (Буття 2:7). Адам був єдиною людиною на всій землі, «і сказав Господь Бог: «Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього» (Буття 2:18). Однак жодна тварина, яка була створена Богом, не змогла стати добрим помічником для Адама (Буття 2:20). «І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама. І промовив Адам: «Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка. Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом» (Буття 2:22-24). В цей день було створено сім’ю, що стала початком заселення людьми усієї землі. Ця сім’я отримала Боже благословення, щоб наповнювати землю і заволодіти нею.
Ми розуміємо, що першу сім’ю створив Господь, тож про сімейний устрій можна дізнатися зі Святого Писання, яке дане не лише для нашого духовного життя, а й земного – тілесного.
Читаючи Біблію, можна дійти висновку, що Божий задум щодо сім’ї був зорієнтований на те, щоб чоловік та його дружина стали та були щасливими. Щаслива сім’я створюється Богом та існує завдяки Божій присутності у сімейних стосунках. Читаємо: «Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій, і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його… Також коли вдвох покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному? А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього, – і нитка потрійна не скоро пірветься» (Екл. 4:9-12).
Господь наголошує, що чоловік для жінки, як і жінка для чоловіка, завжди буде доброю опорою та підтримкою. Однак, тільки з Божою участю (потрійна нитка) сім’я буде міцною.
Основною характеристикою Бога є любов (1 Ів. 4:16). Тож Бог заклав у людину бажання будувати сімейні відносини на основі взаємної любові. Читаємо: «Нехай віддає чоловік своїй дружині потрібну любов, так же само й чоловікові дружина» (1 Кор. 7:3). Віддавати любов означає перестати думати лише про себе, а звернути увагу на потреби того, хто увійшов з тобою у тісні сімейні відносини.
Найперше і найважливіше слід зрозуміти, що сім’я – це творіння Боже, тож, те, що об’єднав Господь, людина не повинна розлучати. Павло писав: «А тим, що побрались, наказую не я, а Господь: «Нехай не розлучається дружина зі своїм чоловіком. А коли ж і розлучиться, хай зостається незаміжня, або з чоловіком своїм хай помириться, – і не відпускати чоловікові дружини» (1 Кор. 7:10-11). Отже, і чоловік, і дружина повинні берегти єдність, мир і спокій у своїй сім’ї.
Роль і призначення чоловіка
Наступне, що важливо зрозуміти, це те, що чоловік і дружина перед Богом знаходяться не в однаковому положенні. Апостол Павло ствердив: «Хочу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова – Христос, а жінці голова – чоловік, голова ж Христові – Бог» (1 Кор. 11:3). Таке духовне положення «Христос – чоловік – дружина» виходить із того, що «чоловік не походить від жінки, але жінка від чоловіка, не створений-бо чоловік ради жінки, але жінка ради чоловіка» (1 Кор. 11:8-9).
Спробуймо дати відповідь на запитання: Бути головним у сім'ї – це право чоловіка чи його обов'язок? Відповідь на це запитання характеризує відношення чоловіка до сім'ї в цілому. Якби це було право, то чоловіки могли б вибирати, чи бути їм головними, чи виконувати функції, які Бог наказав у Своєму Слові. Однак, саме Писання трактує це як обов'язок, який закладений у розум і серце чоловіка (фізіологічно це проявляється у силі, зрості, фізичних можливостях, ментально – у відчутті захищати рідних, опікуватися сім'єю тощо).
У сучасних сім’ях виникають суперечності через такий порядок речей. Жінки часто прагнуть головувати над чоловіками. Ми ж роздумуємо не про земні закони та порядки, а про небесні, Божі. Тож, як для чоловіка, так і для жінки Бог приготував певні духовні завдання, від виконання яких залежить духовний стан сім’ї.
У XXI столітті важко знайти чітке розмежування між тим, що повинен робити, і за що повинен відповідати у сім’ї чоловік, і чим повинна займатися жінка. Це пов’язано з культурними та соціальними особливостями країни, характером чи вихованням у сім’ї тощо. Однак, це стосується земного тілесного життя. Ми ж маємо на меті подивитися на духовну складову сім’ї так, як це бачить Господь, і описує нам Святе Писання.
Найголовніше, що повинен знати й розуміти чоловік, це те, що він поставлений Богом у домі своєму за священника, щоб виконувати усі необхідні священнодіяння, а саме: молитися, проголошувати Боже Слово, навчати дітей і свою дружину Писанню, провадити духовне служіння людям тощо. Саме через чоловіка у більшості випадків Бог проявляє Своє духовне піклування про сім’ю. Тому Павло писав: «Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе» (Еф. 5:25). Любов чоловіка повинна бути жертовною, а життя – віддане сім’ї та Богу на служіння.
Відповідальність за неналежний духовний стан сім’ї Бог насамперед покладає на чоловіка. Зокрема, винуватцем гріхопадіння в Едемському саду Писання називає саме Адама, а не Єву, яка першою вкусила заборонений плід. «Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Рим. 5:10). Хоч Єва і була спокушена змієм, Адам повинен був встояти перед її пропозицією спробувати на смак заборонений плід. Проте Адам не спротивився пожаданню своєї плоті та свого розуму і згрішив. Від духовного життя чоловіка та його близькості з Богом, як ми вже розуміємо, залежить міцність та Боже благословіння у домі.
Друге, і не менш важливе, це те, що кожен чоловік повинен бути добрим сином для своїх батьків, батьком для своїх дітей, чоловіком для своєї дружини й господарем у своєму домі.
Той факт, що у чоловіка з’являється власна сім’я, не дозволяє йому нехтувати обов’язками сина стосовно батьків, як своїх, так і батьків дружини. Зокрема, одна із заповідей Господніх вчить: «Шануй свого батька та матір свою, як наказав був тобі Господь, Бог твій, щоб довгі були твої дні, і щоб було тобі добре на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі» (Повт. Закону 5:16). Апостол Павло наголошує на тому, що це «перша заповідь з обітницею, щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній!» (Еф. 6:2-3).
Обов'язки чоловіка перед своєю дружиною ґрунтуються насамперед на прояві любові до неї та піклуванні. Біблія містить багато текстів, які звернені до чоловіків. Зокрема, читаємо: «Чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружину свою, той любить себе» (Еф. 5:28). «Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе…» (Еф. 5:33). «Чоловіки, любіть дружин своїх, і не будьте суворі до них!» (Кол. 3:19). «Чоловіки, так само живіть разом із дружинами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємиці благодаті життя, щоб не спинялися ваші молитви» (1 Петр. 3:7). Бог дарував чоловікам особливий дар любові, який повинен використовуватися ними для збудування щасливої сім'ї.
На батька Бог поклав обов'язок щодо виховання дітей в рівній мірі з матір'ю. Приклад життя батька для дочки стане критерієм для вибору собі чоловіка, а для сина – приклад його майбутнього батьківства. Наприклад, для Соломона його батько Давид завжди був наставником і вчителем. Соломон писав: «І навчав він мене, і мені говорив: «Нехай держиться серце твоє моїх слів, стережи мої заповіді та й живи! Здобудь мудрість, здобудь собі розум, не забудь, і не цурайся слів моїх уст» (Пр. 4:4-5).
Хорошим прикладом батька, чоловіка та Божого послідовника був Ной. Він, бувши праведним серед розпусного і злого роду, почув Божий заклик і збудував ковчег для спасіння не тільки своєї сім'ї, а й тварин, які населяли землю (Буття 6:18-22). Як ми вже зрозуміли, чоловік повинен підтримувати тісні відносини з Богом для того, щоб навчати Слова Божого дружину та своїх дітей (1 Кор. 14:35). Чоловік повинен повсякчасно бути покірним Ісусу Христу, щоб його дім перебував під захистом Божої благодаті від гріхів та усяких небезпек.
Біблія відкриває нам життя сотника Корнилія, який з усім домом своїм побожний був та богобійний, подавав людям щедру милостиню, і завжди Богові молився (Дії 10:2). Бог звернув увагу на цей дім і дарував їм спасіння через проповідь апостола Петра.
Покликання чоловіка не повинно обмежуватися домашніми справами, а поширюватися за межі дому, адже чоловік також має бути жертводавцем, благовісником та служителем у Божій Церкві. А дружина і діти повинні йому в цьому допомагати.
Божий погляд на дружину
Дружини, за передбаченням Божим, найперше несуть відповідальність за дім і затишок у ньому. Тому, кожна дружина повинна постійно просити у Бога особливої мудрості, щоб бути доброю господинею, дружиною і мамою. Читаємо: «Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його» (Пр. 14:1). Писання говорить, що «хата й маєток – спадщина батьків, а жінка розумна від Господа» (Пр. 19:14). Дружини мають особливе розуміння того, як порядкувати в домі. Вони, краще за чоловіків, знають що потрібно і важливо для миру в сім’ї. Це великий духовний дар від Бога, який не всі дружини розуміють і не сприймають його, як духовне служіння.
Апостол Павло писав, що жінка чоловікові слава (1 Кор. 11:7), тож і поводження жінки характеризує чоловіка як з доброї, так і з поганої сторони. З книги притч Соломонових можна дізнатися багато мудрих настанов, зокрема, одна з них твердить, що «жінка чеснотна осягує слави, і пильні багатства здобудуть» (Пр. 11:16).
«Краса – то омана, а врода – марнота, жінка ж богобоязна – вона буде хвалена!» (Пр. 31:30). Апостол Павло добре розумів схильність жінок до прикрашання для своїх чоловіків, тож написав: «Так само й жінки, у скромнім убранні, з соромливістю та невинністю, – нехай прикрашають себе не плетінням волосся, не коштовними шатами, але добрими вчинками, як то личить жінкам, що присвячуються на побожність» (1 до Тим. 2:9-10).
Духовна чистота і невинність повинні проявлятися і в одязі, і в поведінці, і в характері жінки. «Хто жінку чеснотну знайде? А ціна її більша від перел: Довіряє їй серце її чоловіка, і йому не забракне прибутку! Вона чинить для нього добро, а не зло, по всі дні свого життя. Шукає вона вовни й льону, і робить охоче своїми руками. Вона, немов кораблі ті купецькі, здалека спроваджує хліб свій. І встане вона ще вночі, і видасть для дому свого поживу, а порядок служницям своїм. Про поле вона намишляла, і його набула, із плоду долоней своїх засадила вона виноградника. Вона підперізує силою стегна свої та зміцняє рамена свої. Вона розуміє, що добра робота її, і світильник її не погасне вночі. Вона руки свої простягає до прядки, а долоні її веретено тримають. Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного. Холоду в домі своїм не боїться вона, бо подвійно одягнений ввесь її дім. Килими поробила собі, віссон та кармазин – убрання її. Чоловік її знаний при брамах, як сидить він із старшими краю. Тонку туніку робить вона й продає, і купцеві дає пояси. Сила та пишність одежа її, і сміється вона до прийдешнього дня. Свої уста вона відкриває на мудрість, і милостива наука їй на язиці. Доглядає вона ходи дому свого, і хліба з лінивства не їсть. Устають її діти, і хвалять її, чоловік її – й він похваляє її» (Пр. 31:10-28)
Часто дружини стають помічниками для своїх чоловіків, які несуть у Церкві відповідальне духовне служіння. Тому для дружин апостол Павло написав: «Так само жінки нехай будуть поважні, не обмовливі, тверезі та вірні у всьому» (1 до Тим. 3:11). Духовна сила дружин часто є надійною підтримкою для служителів Церкви.
Про що повинна думати дружина? Найперше, про чоловіка, дітей, дім і все що в ньому. При цьому Писання неодноразово звертає нашу увагу на те, що Бог часто вибирав жінок також для духовного служіння: пророкування, молитва на мовах і вияснення мов та інші види духовної праці.
Духовність у сім’ї
Отже, і у чоловіка, і у жінки є духовна складова сімейного життя. Вони обоє повинні розуміти, що їхнє життя не обмежується лише сім’єю, а поширюється у духовні сфери. Апостол Павло писав: «Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господеві, а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині, і він поділений. Незаміжня ж жінка та дівчина про речі Господні клопочеться, щоб бути святою і тілом, і духом. А заміжня про речі життєві клопочеться, як догодити чоловікові» (1 Кор. 7:32-34). Тут же апостол пише, що хоче, щоб всі безклопітні були життєвими та сімейними справами (1 Кор. 7:32).
Як висновок, він писав: «А коли ти й оженишся, то не згрішив; і як дівчина заміж піде, – вона не згрішить. Та муку тілесну такі будуть мати, а мені шкода вас. А це, браття, кажу я, бо час позосталий короткий, щоб і ті, що мають дружин, були, як ті, що не мають, а хто плаче, – як ті, хто не плаче, а хто тішиться, – як ті, хто не тішиться; і хто купує, – як би не набули, а хто цьогосвітнім користується, – як би не користувались, бо минає стан світу цього» (1 Кор. 7:28-31).
Людина по-справжньому зможе реалізувати себе тільки тоді, коли зможе послужити Богу і прославити Його на землі. Це духовна потреба, яка закладена Богом, щоб існував постійний духовний зв’язок між Богом і людьми. Люди, які заклопоталися турботами цього світу, практично не знаходять часу, щоб шукати єднання з Господом у молитві чи служінні. Тому, як чоловікам, так і дружинам, потрібно зрозуміти, що ця духовна потреба не зникає після одруження. Чоловік і дружина повинні допомагати один одному реалізовувати себе як духовні особистості.
Батьки та діти
Діти – спадок і благословіння, якими Господь обдаровує чоловіка і жінку, що стали сім’єю. Саме так ми повинні думати про наших дітей і відноситись до них, як до особливого подарунка, що Бог дав нам. Коли Ісав запитав свого брата Якова про його сім’ю, він відповів, що це «діти, якими обдарував Бог твого раба» (Буття 33:5). У Якова було багато дітей, з яких було 12 синів. І кожна дитина була для нього особливою та благословенною.
Батько Якова, Ісак, після одруження з Ревекою 20 років не мав дітей. «І молився Ісак до Господа про жінку свою, бо неплідна була. І Господь був ублаганий ним, – і завагітніла Ревека, жінка його» (Буття. 25:21). Ревека народила Ісаку двох синів-близнюків, які продовжили рід Авраама, щоб виконалося Боже слово та Його обітниці.
Подібно Ісаку серед Ізраїля була Анна, жінка єфремлянина Елкани з Раму, яка не мала дітей. Одного разу Анна пішла в Шіло, де перебував Божий ковчег завіту і молилася до Бога: «Господи Саваоте, якщо дійсно споглянеш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці нащадка чоловічої статі, то я дам його Господеві на всі дні життя його, а бритва не торкнеться його голови» (1 Сам. 1:11).
«І сталося по році, і завагітніла Анна, та й сина породила. І назвала вона ім'я йому: Самуїл, бо від Господа жадала його. І пішов той чоловік Елкана та ввесь дім його вчинити для Господа річну жертву та обітниці свої. А Анна не пішла, бо сказала до чоловіка свого: «Аж коли буде відлучений цей хлопчик, то відведу його, і він з'явиться перед Господнім лицем, і назавжди позостанеться там!» І сказав їй чоловік її Елкана: «Роби те, що добре в очах твоїх! Залишайся, аж поки відлучиш його, тільки нехай виконає Господь Своє слово». І залишалась та жінка, і годувала свого сина, аж поки вона відлучила його» (1 Сам. 1:20-23).
І прийшов час, що хлопчик підріс і Анна привела його в Шіло до священника Ілія і сказала: «Я молилася за дитину цю, і Господь дав мені жадання моє, що я просила від Нього. А тепер я віддаю його Господеві на всі дні, скільки він жаданий для Господа». І вклонилася там Господеві» (1 Сам. 1:27-28). Ми знаємо із Писання, що Самуїл виріс достойним та великим мужем Божим, що був пророком і суддею в Ізраїлі.
Із цього уривку Писання бачимо, що поки дитина мала, ми не можемо із впевненістю сказати, ким вона виросте і стане. Не можемо знати те, якими талантами обдарував її Господь, і в який спосіб вона прославить Ім‘я Господнє на землі. Проте ми добре знаємо і розуміємо, що кожна дитина – це подарунок Божий, який ми маємо берегти й опікуватися ним все своє життя, а найголовніше – познайомити її з Господом.
Хоч ми, батьки, є дорослими й не називаємо себе дітьми, проте Бог відноситься до нас, як до дітей, називаючи Себе нашим Батьком. Кожен, хто повірив в Ісуса прийнявши Його у своє серце, став дитиною Божою (Ів. 1:12). Іван писав: «Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми Божими, і ними ми є. Світ нас не знає тому, що Його не пізнав. Улюблені, – ми тепер Божі діти» (1 Ів. 3:1). Раніше ми вже роздумували про наше усиновлення Богом і Його турботу про нас. Так само і Бог хоче нас навчити любити наших дітей і піклуватися про них подібно тому, як Він Сам піклується про нас.
Піклування про дітей можна умовно поділити на виховання, навчання, наставлення, підтримку та напоумлення. Для роздумів ми не братимемо усі сфери людського життя, а роздумуємо про його християнський аспект.
Виховання. Мудрий Соломон писав: «Послухай, мій сину, напучення батька свого, і не відкидай науки матері своєї, – вони бо хороший вінок для твоєї голови, і прикраса на шию твою. Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, – то з ними не згоджуйся ти! Якщо скажуть вони: «Ходи з нами, чатуймо на кров, безпричинно засядьмо на неповинного, живих поковтаймо ми їх, як шеол, та здорових, як тих, які сходять до гробу! Ми знайдемо всіляке багатство цінне, переповнимо здобиччю наші хати. Жеребок свій ти кинеш із нами, – буде саква одна для всіх нас», – сину мій, – не ходи ти дорогою з ними, спини ногу свою від їхньої стежки, бо біжать їхні ноги на зло, і поспішають, щоб кров проливати!» (Пр. 1:8-16).
Найголовніше, чого очікує Господь від батьків – виховання дітей у правді та істині Божого Слова, що може спасти душі дітей від погибелі. Світ, в якому ми живемо, налаштований проти наших дітей. Люди цього світу будуть заманювати їх до вчинення зла та всякого гріха. Тож завдання батьків полягає в тому, щоб навчити дітей Божому страху та відчуття відповідальності перед Богом за кожен вчинок, слово чи думку.
Батьки повинні виховувати дітей власним прикладом святого і праведного життя. Ніщо так не навчить жити в правді, як добрий батьківський приклад ходження з Богом. Такий приклад виховання згаданий у Книзі Естер, де описано історію про Мордехая, який «виховував Гадассу, вона ж Естер, дочку свого дядька, бо не мала вона ні батька, ні матері» (Ест. 2:7). Він зміг навчити її страху Божого та прищепити любов до Бога та всього Ізраїльського народу. У найскладніший момент існування єврейського народу, саме Естер, з Божою допомогою, змогла зберегти Ізраїля від погибелі.
Навчання. Читаємо у Приповістях: «Сину мій, якщо приймеш слова мої ти, а накази мої при собі заховаєш, щоб слухало мудрості вухо твоє, своє серце прихилиш до розуму, якщо до розсудку ти кликати будеш, до розуму кликатимеш своїм голосом, якщо будеш шукати його, немов срібла, і будеш його ти пошукувати, як тих схованих скарбів, – тоді зрозумієш страх Господній, і знайдеш ти Богопізнання, – бо Господь дає мудрість, з Його уст – знання й розум! Він спасіння ховає для щирих, мов щит той для тих, хто в невинності ходить, щоб справедливих стежок стерегти, і береже Він дорогу Своїх богобійних! Тоді ти збагнеш справедливість та право, і простоту, всіляку дорогу добра, бо мудрість увійде до серця твого, і буде приємне знання для твоєї душі! Розважність тоді тебе пильнуватиме, розум тебе стерегтиме, щоб тебе врятувати від злої дороги, від людини, що каже лукаве, від тих, хто стежки простоти покидає, щоб ходити дорогами темряви, що тішаться, роблячи зло, що радіють крутійствами злого…» (Пр. 2:1-14).
Найкращим вчителем для людей був і залишається Ісус Христос і Його Слово. Для того, щоб діти мали життєву мудрість та ведення Святого Духа, батьки повинні прищепити дітям бажання читати Біблію. Спочатку Писання буде для них незрозумілим і важким для читання. Однак саме Біблія здатна перемінити життя та навчити дітей правди. Мудрість, яку дарує Біблія, увійде до дитячого серця та принесе духовні знання, що берегтимуть дітей від життєвих помилок та злих людей. Соломон писав: «Сину мій, не забудь ти моєї науки, і нехай мої заповіді стережуть твоє серце, бо примножать для тебе вони довготу твоїх днів, і років життя та спокою!» (Пр. 3:1-2).
Другим завданням, не менш важливим, ніж читання Біблії, є навчити дітей молитися. Без молитви діти ніколи не пізнають Бога так, як належить. Згадуючи про важливість молитви в житті людини, розуміємо, що у спільних сімейних та особистих молитвах дітей – запорука їхнього духовного успіху на шляху до спасіння у Божому Царстві.
Наставлення. Найвідповідальнішою місією батьків стосовно дітей є наставлення на істинну дорогу. Потрібно приділити особливу увагу то́му, щоб навчити дитину надіятися на Бога та пізнавати Його. Читаємо: «Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки» (Пр. 3:5-6).
Другим особливо важливим аспектом наставлення є навчити шанувати Господа та батьків своїми словами та ділами. Діти повинні зрозуміти, що Господь Бог є важливішим понад усе в житті, Його слова – неоціненний скарб, Його голос і дотик приносить розраду у складних життєвих ситуаціях. Бог – наша духовна підтримка.
При цьому батьки завжди залишаються для дітей їхньою земною опорою. Тому Бог передбачив особливу заповідь: «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь Бог твій, дає тобі!» (Вихід 20:12). Апостол Павло писав, що це «перша заповідь з обітницею, щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній!» (Еф. 6:2-3).
Наставлення – це довготривалий процес, який передбачає регулярне особисте спілкування, спільні молитви та читання Біблії. Наставлення вимагає від батьків самопожертви, тобто часткової відмови від використання вільного часу виключно для задоволення своїх потреб. Діти, приходячи у світ, не знають нічого про добро і зло, про правду і брехню, про гріх і спасіння. Вони нічого не знають про Бога, Який їх створив та дав їм життя. Тож, саме від батьків залежить, чи дізнаються їхні діти про це все і чи пізнають вони Господа Ісуса Христа як свого особистого Спасителя. Читаємо: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї» (Пр. 22:6).
Підтримка. Дорога, якою буде крокувати дитина в майбутньому, не завжди буде легкою та приємною, особливо для християнина. Там будуть злети й падіння, перемоги й розчарування. Батьки повинні завжди підтримувати дітей на їхньому шляху дорослішання. Підтримка виявляється не в тому, щоб догоджати різним дитячим забаганкам, а в мудрій пораді, що стане своєчасною допомогою зробити правильний вибір у житті, подібно словам Соломона: «Послухай мій сину, та й помудрій, і нехай твоє серце ступає дорогою рівною. Не будь поміж тими, що жлуктять вино, поміж тими, що м'ясо собі пожирають, бо п'яниця й жерун збідніють, а сонливий одягне лахміття. Слухай батька свого, – він тебе породив, і не гордуй, як постаріла мати твоя. Купи собі й не продавай правду, мудрість, і картання та розум. Буде вельми радіти батько праведного, і родитель премудрого втішиться ним. Хай радіє твій батько та мати твоя, хай потішиться та, що тебе породила. Дай мені, сину мій, своє серце, і очі твої хай кохають дороги мої» (Пр. 23:19-26).
Напоумлення. Немає такої людини на землі, яка б ніколи не помилялася. Тому батькам слід звернути особливу увагу на життя дітей для своєчасного виявлення всякого відхилення від християнських принципів. Бог завжди дає батькам особливу пильність та розуміння того, що їхня дитина говорить неправду чи робить зле. Батькам краще одразу допомогти дитині виправитися, ніж чекати, поки це зробить Господь.
Виправлення може бути словом картання чи докору, а може бути й певним матеріальним чи фізичним покаранням. Читаємо: «[Сину], своє серце зверни до навчання, а вуха свої – до розумних речей. Не стримуй напучування юнака, – коли різкою виб'єш його, не помре: ти різкою виб'єш його, – і душу його від шеолу врятуєш» (Пр. 23:12-14). «Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання» (Пр. 13:24).
Писання каже, що «син мудрий приймає картання від батька, а насмішник докору не слухає» (Пр. 13:1). Тож, дуже важливо навчити дітей Божої мудрості, щоб у їхньому серці завжди було бажання перебувати з Богом. Соломон писав: «Сином у батька свого я був, пещений і єдиний у неньки своєї. І навчав він мене, і мені говорив: «Нехай держиться серце твоє моїх слів, стережи мої заповіді та й живи! Здобудь мудрість, здобудь собі розум, не забудь, і не цурайся слів моїх уст, – не кидай її – й вона буде тебе стерегти! Кохай ти її – й вона буде тебе пильнувати!
Початок премудрості – мудрість здобудь, а за ввесь свій маєток здобудь собі розуму! Тримай її високо – і підійме тебе, ушанує тебе, як її ти пригорнеш: вона дасть голові твоїй гарний вінок, пишну корону тобі подарує! Послухай, мій сину, й бери ти слова мої, і помножаться роки твого життя, – дороги премудрості вчу я тебе, стежками прямими проваджу тебе: коли підеш, то крок твій не буде тісний, а коли побіжиш – не спіткнешся! Міцно тримайся напучування, не лишай, його стережи, – воно бо життя твоє!» (Пр 4:3-13). І ще: «Стережи, сину мій, заповідь батька свого, і не відкидай науки матері своєї! Прив'яжи їх на серці своєму назавжди, повісь їх на шиї своїй! Вона буде провадити тебе у ході, стерегтиме тебе, коли будеш лежати, а пробудишся – мовити буде до тебе!» (Пр. 6:20-22).
Бог приготував велику нагороду для батьків, що виховали своїх дітей в християнському дусі. Адже діти освячуються Божим життям та батьківською вірою (1 Кор. 7:14). Такі діти стануть підтримкою та допомогою своїм батькам в старості. «Син мудрий – потіха для батька, а син нерозумний – то смуток для неньки його» (Пр. 10:1).
Вирішення конфліктів
Дивлячись на сучасні відносини між чоловіком і дружиною у християнських сім'ях теперішнього часу, помічаємо чимало суперечок та непорозумінь, які навіть призводять до розлучень. Життєві клопоти, нестача грошей, погіршення здоров'я, відсутність окремого житла і т.д. часто стають причиною суперечок та сварок.
Замість того, щоб почати шукати Господа та кликати до Нього, підтримувати один одного у розв'язанні спільних проблем, багато сімей починають вирішувати все у свій спосіб. Сучасні християни мало роздумують про те, як зберегти свою сім'ю. Радше вирішують розійтися, щоб не томитися у такій ситуації. Багато хто виправдовується словами: «Не зійшлися характером...».
Чому все так відбувається? У Святому Писанні читаємо: «І підійшли фарисеї до Нього [Ісуса], і, випробовуючи, запитали Його: «Чи дозволено дружину свою відпускати з причини всякої?» А Він відповів і сказав: «Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконвіку людей, створив їх чоловіком і жінкою? І сказав: «Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, – і стануть обоє вони одним тілом, тому то немає вже двох, але одне тіло». Тож, що Бог спарував, – людина нехай не розлучує!» Вони кажуть Йому: «А чому ж Мойсей заповів дати листа розводового, та й відпускати?» Він говорить до них: «То за ваше жорстокосердя дозволив Мойсей відпускати дружин ваших, спочатку ж так не було» (Мт. 19:3-8).
Зазначимо, Ісус Христос вказує на слова із Біблії: «І Бог на Свій образ людину створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог...» (Буття 1:27-28) і наголошує, що на початку людства Бог створив людину чоловіком і жінкою, тобто союзом (одним тілом), щоб вони могли спільно жити та наповняти землю і володіти нею. І так було до часу, доки серце людей не стало жорстким і вони не почали догоджати власним інтересам та вподобанням, і попросили Мойсея розлучати їх, тобто давати листа розводового.
Чому погіршилися стосунки між чоловіком і жінкою? Що стало причиною перших розлучень? Дивлячись на сучасні сім'ї можна дійти висновку, що у стосунках чоловіка і жінки перестає панувати єдність і порозуміння через бажання кожного з них задовольнити власні бажання більше, ніж підтримувати один одного.
Апостол Павло пише такі повчальні слова: «Дружини, – коріться своїм чоловікам, як Господеві, – бо чоловік – голова дружини, як і Христос – Голова Церкви, Сам Спаситель тіла! І як кориться Церква Христові, так і дружини своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, – любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна! Чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружину свою, той любить самого себе. Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його, як і Христос Церкву, бо ми – члени Тіла Його від тіла Його й від костей Його! Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, – і будуть обоє вони одним тілом. Ця таємниця велика, – а я говорю про Христа та про Церкву! Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе, а дружина нехай боїться [поважає] свого чоловіка!» (Еф. 5:22-33).
Отже, апостол наголошує на тому, що у відносинах між чоловіком і дружиною у справжній християнській сім'ї повинна панувати любов та взаємна повага. Жінки повинні коритися чоловікам у всьому, як Церква кориться Христові. Чоловіки повинні любити своїх дружин, як себе самих, адже жінка є частинкою плоті чоловіка.
Єдиним джерелом міцності християнської сім'ї є любов, про яку говорить Слово Боже: "Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!..." (1 Кор. 13:4-8). Особливу увагу хочу звернути на ті слова, що прояв справжньої любові виявляється насамперед у довготерпінні. Той, хто по-справжньому любить, не шукає тільки свого, а намагається догодити тому, кого любить, такий завжди жертвує собою і своїми інтересами.
Коли у сімейних відносинах пануватимуть істинні християнські принципи, які записані у Святому Письмі, то і самі християни стануть щасливими у подружжі й дякуватимуть Господу за тих, кого Він подарував їм, чи це чоловік, чи дружина.
Дорогий Господь, Я дякую Тобі за сім’ю, якою Ти благословив мене. Я кожного дня радію, що мої рідні зі мною і це велика милість явлена мені від Тебе. Допоможи мені цінувати тим, що Ти зробив для мене і для мого дому. Дай мені, Боже, мудрості добре розпорядитися часом, який Ти відміряв для мене. Благослови Мене і мою сім’ю служити Тобі, Живому Богу і прославити Тебе. Амінь!
