«Служіть один одному, кожен тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті» (1 Петр. 4:10)
Кожен християнин повинен поставити собі два простих запитання, в яких знаходиться суть християнського життя та покликання: Чи я слуга Божий? Якщо так, то чи служу я Богу?
Для початку звернемося до Слова Божого записаного у Євангелії від Матвія: «Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одному він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, – кожному за спроможністю його. І відійшов. А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, – і набув він п'ять інших талантів. Так само ж і той, що взяв два – і він ще два інших набув. А той, що одного взяв, пішов та й закопав його в землю, – і сховав срібло пана свого...» (Мт. 25:14-30).
У цій притчі паном Ісус зобразив Бога, а слугами – кожного християнина. Отже, ми розуміємо, що кожному з нас від Бога дано певні таланти (можливості, матеріальні речі, здоров'я, вільний від роботи час, гроші, розумові здібності і т.д.). Бог же від нас очікує, щоб ми добре та відповідально розпорядилися довіреними нам талантами й принесли плід для Божого Царства. Комусь дано більше талантів, а комусь – менше, але кожному з нас дано за нашою спроможністю використати їх, щоб прославити Бога.
«По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п'ять талантів, – приніс ще п'ять талантів і сказав: «Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, – ось я здобув інші п'ять талантів». Сказав же йому його пан: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!» Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: «Два таланти мені передав ти, – ось іще два таланти здобув я». Сказав йому пан його: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!» Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: «Я знав тебе, пане, що тверда ти людина, – ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, – пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє» … І відповів його пан і сказав йому: «Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав? Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибутком своє. Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, – забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, – буде плач там і скрегіт зубів!» (Мт. 25:19-30)
У цій притчі двоє слуг, взявши таланти, орудували ними й принесли прибуток для свого пана, за що отримали похвалу від нього. Третій слуга був боязливим та лінивим і не скористався талантом, за що пан, назвавши його непотрібним, вкинув до зовнішньої темряви. Добрі і вірні слуги знали характер свого пана і старалися догодити йому. За це вони отримали винагороду за своє служіння.
Апостол Павло до Тимофія написав: «Але ти будь пильний у всьому, терпи лихо, виконуй працю благовісника, виконуй свою службу» (2 до Тим. 4:5). Так і ми повинні постійно виконувати служіння, яке доручене нам від Господа.
Притча про таланти продовжується словами Ісуса Христа про майбутній суд над усім людством. Ісус сказав, що настане час, коли Він розсудить справедливо усі народи, враховуючи те, як вони ставилися до потребуючих людей: чи нагодували голодного, зодягли нагого, напоїли спрагненого, прийняли подорожнього, відвідали хворого й ув'язненого. Допомогу таким людям Ісус розцінює, як служіння самому Господу. І багато хто із присутніх на цьому суді зрозуміють, що вони мали багато можливостей послужити Ісусу і не зробили цього, бо не знайшли в собі бажання чинити діла милосердя людям, які потребували допомоги (Мт. 25:31-46).
Найважливіше, що вимагається від слуги – вірність. «Нехай кожен з нас так уважає, якби служителів Христових і доморядників Божих таємниць; а що ще шукається в доморядниках, – щоб кожен був знайдений вірним» (1 Кор. 4:1-2). Саме добрими та вірними назвав пан своїх слуг, які принесли йому прибуток (плід) від довірених їм талантів.
Павло наставляв християн в Римі: «Хіба ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на послух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, – або гріха на смерть, або послуху на праведність? Тож дяка Богові, що ви, бувши рабами гріха, від серця послухались того роду науки, якому ви себе віддали. А звільнившися від гріха, стали рабами праведності. Говорю я по-людському, через неміч вашого тіла. Бо як ви віддавали були члени ваші за рабів нечистості й беззаконню на беззаконня, так тепер віддайте члени ваші за рабів праведності на освячення. Бо коли були ви рабами гріха, то були вільні від праведності. Який же плід ви мали тоді? Такі речі, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх – то смерть. А тепер, звільнившися від гріха й ставши рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець – життя вічне» (Рим. 6:16-22).
Усі види служіння, про які розповідається у Біблії, можна поділити на три умовні групи: служіння Богу, церковне служіння та служіння людям. Божим слугою може бути той християнин, який віддав своє серце Богу, чує Його голос і ведений Його волею. Служіння Богу також бувають різними. Але їх об’єднує бажання людини догодити Господу та прославити Його на землі.
Храмове служіння
У часи Старого Завіту існувало служіння особливих людей у Божому храмі. Це служіння призначив Господь через Мойсея. Першими Божими служителями були Аарон, його потомки, які були священниками Божими, та левити, нащадки коліна Левієвого.
Про священників наказав Господь: «І приведеш Аарона та синів його до входу скинії заповіту, та й обмиєш їх водою. І зодягнеш Аарона в священні шати, і помажеш його, і освятиш його, – і він буде священнослужити Мені. І приведеш синів його, і позодягаєш їх у хітони. І помажеш їх, як помазав їхнього батька, – і будуть вони священнослужити Мені» (Вихід 40:12-15). Священники у храмі молилися, славили Бога, кадили кадіння, приносили жертви за гріх та інші приношення згідно Божого Закону. Зокрема читаємо: «Аарон та сини його палили на жертівнику цілопалення та на кадильному жертівнику, і були на всяку роботу Святого Святих, та на очищення Ізраїля» (1 Хр. 5:34).
Служіння левитів також виконувалося за передбачення Божим. Бог промовив: «І поставиш Левитів перед Аароном та перед синами його, – і будеш посвячувати їх, як посвячення для Господа. І відділиш Левитів з-поміж Ізраїлевих синів, і будуть Левити Мої. А по цьому Левити ввійдуть, щоб служити в скинії заповіту, – і ти їх очистиш, і віддаси їх, як жертву посвячення, бо вони дані, – Мені вони дані з-поміж Ізраїлевих синів; замість перворідного кожного з Ізраїлевих синів, що розкриває кожну утробу, узяв Я їх Собі. … І дав Я Левитів, як дар Ааронові та синам його з-поміж Ізраїлевих синів, щоб вони чинили службу Ізраїлевих синів в скинії заповіту, щоб очищали Ізраїлевих синів, – щоб не було поразки серед Ізраїлевих синів, щоб Ізраїлеві сини підходили до святині» (Повт. Закону 8:13-16,19). Левити виконували свою службу при скинії завіту та дбали про духовне очищення народу. «Вони визнавали, і прославляли, і хвалили Господа, Бога Ізраїлевого» (1 Хр. 16:4).
Сьогодні, в часи Нового завіту, у протестантських церквах не практикується таке служіння, на відміну від католицьких та православних храмів, які формально перейняли це служіння у євреїв.
Життя – особисте служіння
Слова Мойсея до народу перед входом до Обіцяного краю були такими: «Стережися тоді, щоб ти не забув Господа, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства! Бійся Господа, Бога свого, і Йому будеш служити, і Йменням Його будеш присягати. Не будеш ходити за іншими богами з богів тих народів, що в околицях ваших, бо Господь, Бог твій – Бог заздрісний посеред тебе; щоб не запалився на тебе гнів Господа, Бога твого, і щоб Він не вигубив тебе з поверхні землі» (Повт. Закону 6:12-15). І ще: «І станеться, якщо справді ви будете слухати Моїх заповідей, що Я вам сьогодні наказую, – любити Господа, Бога вашого, і служити Йому всім вашим серцем і всією вашою душею, то Я дам вам дощ вашого Краю своєчасно, дощ ранній і дощ пізній, і збереш ти своє збіжжя, і свій сік виноградний, і оливу свою» (Повт. Закону 11:13-14).
Господь закликає свій народ до послуху та повної покірності Його волі. Наш Бог не йде на компроміси й не терпить, коли люди тільки удають вигляд богобійності та пошани, а серцем стоять далеко від Нього. Господь Ісус – серцезнавець, і тому навчає: «Ніхто двом панам служити не може, – бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує» (Мт. 6:24). Бог через Ісуса Навина закликає: «Тільки дуже пильнуйте виконувати заповідь та Закона, що наказав був вам Мойсей, раб Господній: любити Господа, Бога вашого, і ходити всіма Його дорогами, і додержувати Його заповіді, і линути до Нього, і служити Йому всім вашим серцем та всією вашою душею» (Єг. 22:5).
Якого служіння очікує Господь від людини? Він очікує, щоб люди пильнували за Словом Божим, любили Бога всім своїм серцем, ходили дорогами Господніми, линули до Нього і молились лише Йому одному Живому Богу. Зразком такого служіння був наш Господь Ісус Христос.
Одним із різновидів особистого служіння є служіння молитвою і постом. Про таке служіння розповідає нам Євангелія від Луки: «Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племени Асирового, – вона дожила до глибокої старости, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами» (Лк. 2:36-37).
На перший погляд, таке служіння не є важливим, адже немає видимих результатів, таких як покаяння грішників через проповідь Євангелії, немає слів подяки за допомогу тим, хто потребує їжі чи одягу, ліків чи грошей. Однак, для Бога таке служіння є особливим, бо від нього залежить результативність та успіх усіх інших служінь. Молитва і піст – духовна зброя для ведення духовної боротьби. Коли у Церкві є молитовники й віруючі, що постять, тоді Церква є духовно сильною і багатою на Божу благодать.
Церковне служіння
Писання відкриває нам різноманітні види взаємного служіння християн у Божій Церкві. Це пов’язано з тим, що Бог спонукає і надихає одних людей навчати інших, утішати їх, наставляти у вірі, ділитися власним матеріальним добробутом і т.д., щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового (Еф. 4:12).
Проповідування Євангелії. Проповідь Євангелії – головне завдання віруючих християн, адже у світі ще багато неспасенних людей, котрі очікують почути Добру Новину з уст благовісників.
Слово «Єва́нгелія» походить від слова εύαγγέλιον, що означає «Гарна звістка, Добра новина». Павло писав: «Євангелія – сила Божа на спасіння кожному, хто увірує» (Рим. 1:16). «Бо кожен, хто покличе Господнє Ім’я, буде спасенний. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Як написано: «Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра» (Рим. 10:13-15). Тож, розуміємо, що завдяки проповідуванню Божого Слова люди чують про Ісуса Христа, про Божу любов і милість, отримують напоумлення щодо праведного християнського життя, зростають у пізнанні Живого Бога.
Слово Боже проповідується кожного разу, коли Божий народ збирається разом. Це можуть бути недільні зібрання у молитовних домах чи молитовні домашні зібрання, євангелізації у сільських клубах чи на міських площах і стадіонах. Для поширення Євангелії немає обмежень, окрім людського серця, яке, або приймає її, або ні.
Проповідь Євангелії у церковних зібраннях Господь доручив служителям Церкви та проповідникам, яких і наділив духовною мудрістю та знанням Божих істин. Першими проповідниками Нового Завіту були Іван Христитель та Ісус Христос. Проповідь обох починалася закликом: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!» (Мт. 4:17).
Головним посланням проповідників є донесення до грішних людей необхідності покаяння та спасіння душі. Ісус Христос проходив містами та селами, проповідуючи та звіщаючи Добру Новину про Боже Царство. З Ним Дванадцять були (Лк. 8:1). В день Свого вознесіння до Отця Ісус наказав учням: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує й охриститься, – буде спасенний, а хто не ввірує – засуджений буде» (Мр. 16:15). «І пішли вони, і скрізь проповідували» (Мр. 16:20).
З того часу Євангелія мусить бути проповідувана усім народам (Мр. 13.10). «І проповідувана буде ця Євангелія царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!» (Мт. 24:14). Бог бажає спасти усіх грішників і прилучити їх до Свого святого народу. Тож і довготерпить Він, щоб Євангелія досягла кожного серця.
Сьогодні словом "Євангелія" одні називають збірку книг Святого Письма, що входять до Нового Завіту, інші використовують це слово для означення звістки про Бога Отця чи Сина Божого Ісуса Христа. Що ж насправді означає слово "Євангелія" згідно з Писанням?
У посланні апостола Павла до римлян читаємо: "Отже, щодо мене, я готовий і вам, хто знаходиться в Римі, звіщати Євангелію. Бо я не соромлюсь Євангелії, бож вона – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові. Правда бо Божа з'являється в ній з віри в віру, як написано: «А праведний житиме вірою» (Рим. 1:15-17).
Насамперед щодо визначення суті Євангелії, потрібно зрозуміти, що це є інформація, яка активно впливає на життя тих, хто її чує. Проповідники Слова Божого (Євангелії) повинні розуміти, що усі слова, які вони вимовляють, несуть у собі велику силу, яка під дією Господа, змінює життя. Євангелія ніколи не проповідується через людську мудрість, як дехто помилково думає, а лише завдяки силі Божій, щоб показати людям Господа Ісуса Христа і Його жертву. Про це апостол Павло написав до Церкви в Коринті: "Бо Христос не послав мене, щоб христити, а звіщати Євангелію, і то не в мудрості слова, щоб безсилим не став хрест Христа. Бож слово про хреста тим, що гинуть, – то глупота, а для нас, що спасаємось, – Сила Божа» (1 Кор. 1:17-18).
До моменту коли людина насправді почує Євангелію, вона і не замислюється про те, що живе в гріху, і не думає про життя після смерті, про пекло, про рай... Саме тому Ісус Христос розпочав проповідувати словами: «Збулися часи, – і Боже Царство наблизилось. Покайтеся, і віруйте в Євангелію» (Мр. 1:14-15). Ісус Христос одразу закли́кав усіх до покаяння. Чому? Ісус Христос – серцезнавець, і добре розумів, що люди гинуть у гріхах. Виконанням Закону Мойсеєвого неможливо спастися, як на той час думали люди, бо Законом пізнається лише гріх. Ісус Христос прийшов у світ, щоб дарувати людям спасіння від майбутнього гніву Божого, який вже готовий вилитися на грішників. Для спасіння душі достатньо лише повірити у відкупну жертву Ісуса Христа на Голгофі.
Здається, все просто. Але ні! Людське серце сильно затверділо, і нахил думки людської – тільки зло, тому не кожному грішнику легко повірити в прихід на землю Божого Сина заради спасіння людства. Бо через Ісуса Христа змінюється життя людини. Вона перестає красти, лихословити, вживати алкоголь чи наркотики, гніватися і т.д. Люди з грішною природою, успадкованою від Адама, не бажають змінюватися. Але Господь саме через Євангелію змінює людей.
Саме тому через проповідь Євангелії діє сила Божа на спасіння людських душ. Спочатку у людському розумі та серці з'являється страх перед Господом за грішне життя, а потім – бажання змінити все. Пізніше з'являється віра в Ісуса Христа, у Божу любов і милість, у прощення гріхів і помилування у Божих очах завдяки пролитій крові Господа на хресті.
Наставлення у вірі. Проповіді, які промовляються під час зібрання Божого народу, не завжди прямо стосуються спасіння душі. Про Ісуса читаємо, що йому свідчили: «Учителю, знаємо ми, що Ти добре говориш і навчаєш, і не дивишся на обличчя, але наставляєш на Божу дорогу правдиво» (Лк. 20:21). Слово Боже має особливість змінювати життя людини, яка через слухання проповідей отримує віру в Бога. У проповіді міститься навчання правдивого християнського життя, основ сімейних відносин та багато іншого, головне, щоб слухачі приймали Слово з вірою в його істинність і силу змінювати. «Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 10:17). Спочатку читання Біблії, потім слухання проповідей, і результат – віра в Бога і спасіння душі.
Апостол Павло вчив Тита давати віруючим людям наставлення у Криті: «А ти говори, що відповідає здоровій науці. Щоб старі чоловіки тверезі були, поважні, помірковані, здорові у вірі, у любові, у терпеливості. Щоб старі жінки в своїм стані так само були, як належить святим, – не обмовниці, не віддані п'янству, навчали добра, щоб навчали жінок молодих любити своїх чоловіків, любити дітей, щоб були помірковані, чисті, господарні, добрі, слухняні своїм чоловікам, щоб не зневажалося Боже Слово. Так само благай юнаків, щоб були помірковані. У всім сам себе подавай за зразка добрих діл, у навчанні непорушеність, повагу, слово здорове, неосудливе, щоб противник був засоромлений, не мавши нічого лихого казати про нас. Раби, щоб корилися панам своїм, щоб догоджали, не перечили, не крали, але виявляли всяку добру вірність, щоб у всьому вони прикрашали науку Спасителя нашого Бога» (до Тит. 2:1-10).
Так само Апостол Павло писав до церкви в Солуні: «І послали Тимофія, нашого брата й служителя Божого в Христовій Євангелії, щоб упевнити вас та потішити в вашій вірі, щоб ані один не хитався в цім горі» (1 Сол. 3:2-3). А до колосян писав: «Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою» (1 Кол. 2:6-7).
Служіння управління.Це служіння духовних керівників та наставників у вірі. Таке служіння виконують єпископи, пресвітери (пастори), диякони, керівники молоді та недільної школи (узагальнено назвемо – служителі). Детально про роль і значення кожного служителя описано у розділі «Церква Христова».
Управлінське служіння спрямоване на впорядкування церковного та духовного життя християн. Для того, щоб виповнити це, писання навчає, щоб служителі церкви були духовно багатими й сильними у вірі, бо «сильні, повинні нести слабості безсилих, а не собі догоджати» (Рим. 15:1). Читаємо ще: «Утішайте тому один одного, і збудовуйте один одного, – як і чините ви!» (1 Сол. 5:11). Служителів обирає та призначає церква через молитву та рукопокладення (Дії 14:23). Однак Апостол Павло радить Тимофію не поспішати з рукопокладанням, а «вони нехай перш випробовуються, а потому хай служать, якщо будуть бездоганні» (1 до Тим. 3:10).
Християни повинні поважати та шанувати працю служителів. Про це писав Павло: «Благаємо ж, браття, ми вас, – шануйте тих, що працюють між вами, і в вас старшинують у Господі, і навчають вас вони, і в великій любові їх майте за їхню працю» (1 Сол. 5:12-13). Служителі повинні пильнувати за духовною чистотою пастви та духовним зростанням кожного члена церкви. Їхнє служіння подібне словам із притчі Ісуса: «Хто ж тоді вірний і мудрий домоправитель, що пан настановить його над своїми челядниками, щоб давати харч визначену своєчасно? Блаженний той раб, що пан його прийде та знайде, що робить він так! Поправді кажу вам, що над всім маєтком своїм він поставить його. А коли раб той скаже у серці своїм: «Забариться пан мій прийти», і зачне бити слуг та служниць, їсти та пити та напиватися, то прийде раба того пан за дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає, – і розітне його пополовині, і визначить долю йому з невірними! А раб той, що знав волю свого господаря, але не приготував, ані не вчинив згідно з волею його, буде тяжко побитий. Хто ж не знав, а вчинив кари гідне, буде мало він битий. Тож від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть» (Лк. 12:42-48).
Особливу увагу служителі церкви повинні звертати на правдивість науки, що подається людям. «А Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи, ті хто слухає духів підступних і наук демонів, хто в лицемірстві говорить неправду, і спалив сумління своє, хто одружуватися забороняє, наказує стримуватися від їжі, яку Бог створив на поживу з подякою віруючим та тим, хто правду пізнав» (1 до Тим. 4:1-3). Ісус Христос попереджував про те, що «постане багато фальшивих пророків, – і зведуть багатьох» (Мт. 24:12). В останні дні потрібно особливо пильнувати за тим, що проповідується в церквах, щоб Євангелія Ісуса Христа була не перекрученою, а правдивою, на збудування у вірі.
Бог завжди виявляв велику милість до служителів та їхніх сімей, «Бо хто добре виконує службу, той добрий ступінь набуває собі та велику відвагу в вірі через Христа Ісуса» (1 до Тим. 3:13). Одного дня Він промовить до кожного служителя Божого, що виконав волю Господню: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!» (Мт. 25:23).
Пророче служіння. Служіння Божих пророків – одне із важливих служінь, які відбуваються у церкві Христовій. Це служіння, як і інші, чинить Святий Дух через віруючих людей, які перебувають під Його помазанням (1 Кор. 12:11). Апостол Павло у своєму посланні до церкви в Коринфі описав пророче служіння у церкві. Він наголошував: «Дбайте про любов, і про духовне пильнуйте, а найбільше – щоб пророкувати» (1 Кор. 14:1).
Основне призначення пророчого служіння – духовне будівництво (наставлення) Церкви. «А хто пророкує, той церкву будує» (1 Кор. 14:4), писав Павло. Що входить до духовного будівництва? Апостол продовжує навчати, що той, хто пророкує, той людям говорить на збудування, і на умовлення, і на розраду (1 Кор. 14:3) Духовне будівництво полягає у духовній підтримці віруючих людей, адже це проводить Сам Бог через пророків. Пророки, як посудини у Божих руках, промовляють під дією Святого Духа слова, які вкладає в їхні уста всезнаючий Бог. Інколи це слова, що відкривають людині її істинний духовний стан, інколи – інформація про майбутнє. Пророки виступають своєрідним каналом між Богом і людиною, до якої промовляється пророцтво, щоб допомогти людині зрозуміти Божу волю щодо неї, або ж отримати відповідь на молитовні потреби чи клопотання до Бога щодо ведення служіння тощо.
Пророцтва бувають і для церкви. Апостол Павло написав: «Я ж хочу, щоб мовами говорили всі, а ліпше – щоб пророкували: більший бо той, хто пророкує, аніж той, хто говорить мовами, хіба що пояснює, щоб будувалася Церква» (1 Кор. 14:5). Про молитву на інших мовах було згадано раніше, тож пророкування, а саме, роз’яснення молитви на мовах, має на меті відкрити Церкві те, що Бог готує для неї або ж про події, які будуть відбуватися у майбутньому. Як особисто віруючим, так і церкві, через пророче служіння Бог може відкрити її духовний стан. Це потрібно для того, щоб служителі церкви змогли виправити відкриті Богом недоліки, або розв'язати виявлені проблеми. Через те, що творцем Церкви є Бог, то Він дбає про її духовну чистоту, святість та підготовку церкви до підхоплення (вознесіння) на небеса.
У часи до народження Ісуса Христа Бог постійно промовляв до Ізраїльського народу через пророків. Пророки відкривали народу їхні таємні гріхи, роз’яснювали істинну дорогу для пізнання Бога та Його волі, і, найголовніше – виявляли про майбутній прихід на землю Месії Господа Ісуса.
Однак Біблія також застерігає нас: «Улюблені, – не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з’явилося в світ» (1 Ів. 4:1). Чому сталося так, що таке відповідальне служіння стало таким непевним? Пророки – це люди, які мають дар пророкування, але все ж залишаються людьми, які працюють, мають сім’ю та займаються домашніми справами, тобто живуть звичайним життям. Вони також можуть піддаватися впливу людських емоцій та впливу інших людей. Щоб пророки завжди залишалися посудинами для Бога, їм потрібно пильнувати за своїм духовним станом та чистотою і святістю думок, слів та й життя в цілому.
Молитовне служіння. Про важливість молитви ми говорили у розділі «Християнство», тож зараз роздумуємо про такий вид служіння, як молитовні зібрання.
Перші віруючі Церкви Христової у Єрусалимі постійно збиралися вкупі й перебували в науці апостольській та в спільноті братерській і в ламанні хліба та в молитвах (Дії 2:42). Спільні молитви були звичайною практикою християнського життя перших християн. Особливо в ті моменти, коли почалося переслідування християн за віру в Ісуса Христа. Одна із таких молитов звучала: «Владико, що небо, і землю, і море, і все, що в них є, Ти створив! Ти устами Давида, Свого слуги, отця нашого, сказав Духом Святим: «Чого люди бунтуються, а народи задумують марне? Повстають царі земні, і збираються старші докупи на Господа та на Христа Його». Бо справді зібралися в місці оцім проти Отрока Святого Твого Ісуса, що Його намастив Ти, Ірод та Понтій Пилат із поганами та з народом Ізраїлевим, учинити оте, що рука Твоя й воля Твоя наперед встановили були, щоб збулося. І тепер споглянь, Господи, на їхні погрози, і дай Своїм рабам із повною сміливістю слово Твоє повідати, коли руку Свою простягатимеш Ти на уздоровлення, і щоб знамена та чуда чинились Ім'ям Твого Святого Отрока Ісуса. Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і переповнилися всі Святим Духом, – і зачали говорити Слово Боже зі сміливістю!» (Дії 4:24-31). Спільна молитва учнів мала велику силу і ще більший результат – всі переповнилися Божим Духом і сміливістю проповідувати Євангелію.
Коли апостол Петро був ув’язнений, церква Божа ревно молилися за його звільнення. (Дії 12:4-17) і сталося чудо – Божий Ангол вивів Петра із в’язниці й привів до садиби Марії, де багато народу зібралися на молитву.
Ісус Христос навчав: «Де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, – там Я серед них» (Мт. 18:20). Присутність Господа серед віруючих людей, які моляться, є запорукою успіху у духовній боротьбі. Адже самі по собі люди не мають чудотворної сили, однак у поєднанні з Ісусом можна переставляти гори, виліковувати недуги, заспокоювати море, гамувати вітер.
Ісус навчав: «Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, – станеться їм від Мого Отця, що на небі» (Мт. 18:19). Уявіть собі, якщо дві людини можуть спільною молитвою привернути увагу Бога Отця до певної потреби, то скільки більше може спільна молитва, що об’єднує цілу церкву! Сьогодні у світі стільки зла, катаклізмів, відбуваються війни, голод і т.д. Спільною заступницькою молитвою віруючих людей можна випросити у Бога милості не тільки для свого краю, а й для цілої країни; просити благодаті не лише для духовного спасіння рідних і близьких, а й покаяння для усіх мешканців краю.
Апостол Павло писав до Тимофія: «Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі, щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості. Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 до Тим. 2:1-4). Молитися потрібно також і за владу у країні й усіх чиновників держави, щоб Бог давав їм розсудливості та мудрих порадників для прийняття усіх важливих рішень. Якщо ми прагнемо провадити тихе і мирне життя, нам особливо потрібно докладати зусиль і ревно молитися до Бога та просити милості й благословіння у всі сфери життя країни.
Молитовне служіння у Церкві Христа – найбільш відповідальне з усіх служінь, адже від молитви залежить успіх Євангелії, духовна робота служителів Церкви, добробут країни в цілому, та Божого народу зокрема.
Фінансове служіння. Пожертвування. У часи Нового Завіту нам відкривається нова істина про жертовність заради підтримки інших членів церкви та поширення Євангелії. Ісус, дивлячись на бідну вдову, що принесла пожертву на храм, вкинула у скриньку дві лепти, що становили увесь її прожиток, сказав до учнів: "Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, – свій прожиток увесь..." (Мр. 12:43). Ісус навчає і нас сьогодні, що завжди потрібно складати жертву Богу, і при цьому постійно надіятися на Нього.
У церкві завжди будуть багаті й бідні. Апостол Павло навчав багатих, що «часу теперішнього ваш достаток нехай недостаткові їхньому допоможе, щоб і їхній достаток був на ваш недостаток, щоб рівність була, як написано: «Хто мав багато, той не мав зайвини, а хто мало, – не мав недостачі» (2 Кор. 8:14-15).
Коли до Ісуса підійшов багатий юнак, що хотів успадкувати Небесне Царство, почув у відповідь від Христа: «Коли хочеш бути досконалим, – піди, продай добра свої та й убогим роздай, – і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною» (Мт. 19:21). Ісус звертає увагу на те, що людям важко розлучитися із матеріальними статками, а саме вони прив'язують серце людей до земного життя. Господь навчає про необхідність звільнитися від цього саме шляхом добровільного давання пожертви як прояву милості та доброти до ближнього. «Праведний знає про право вбогих, безбожний же не розуміє пізнання про це» (Пр. 29:7).
Окремої уваги заслуговує питання фінансової підтримки місіонерської діяльності. Християни, які послані на місію, повинні завжди підтримуватися церквою, адже вони виконують головне завдання Христа – поширення Євангелії. Не кожен може бути місіонером, але в силах кожного власним коштом підтримувати таку справу. Апостол Павло завжди висловлював вдячність церкві у Филипах за їхню постійну підтримку його місіонерської діяльності. Він писав: «Кажу це не тому, щоб шукав я давання, – я шукаю плоду, що примножується на річ вашу. Та все я одержав, і маю достаток. Маю повно, прийнявши від Епафродита, що ви послали, як пахощі запашні, жертву приємну, Богові вгодну. А мій Бог нехай виповнить вашу всяку потребу за Своїм багатством у Славі, у Христі Ісусі» (Фил. 4:16-19).
Апостол Павло мав особисте відкриття щодо давання пожертви й отримання благословінь від Господа. Він навчає церкву у Филипах, що він прагнув пожертви для того, щоб жертводавці самі отримали радість та плід від того, що мають змогу фінансово підтримати справу поширення Євангелії. Адже слід розуміти, що добро приходить тоді, коли віддаєш від щирого серця.
Принцип десятини. В часи Старого Завіту, згідно з законом Мойсеєвим, євреї віддавали десяту частину врожаю і всього, що вони набули за рік, у храм для Господа. Чи потрібно сьогодні виконувати це зобов’язання християнам Нового Завіту?
Біблія – унікальна книга, яка написана людською рукою з допомогою відкриття через Духа Святого, щоб дати людині розуміння таємних істин (в т.ч. принципів) Божих. За усі часи існування Святого Писання утворилося чимало тлумачень та тверджень, при тому не всі вони істинні, що спонукає нас особисто досліджувати Біблію, щоб отримати індивідуальне одкровення. Важливо знати й розуміти принципи Божі, щоб стати виконавцями Божого Слова. Пропоную спільно дослідити принцип десятини.
Цар Соломон писав: «Шануй Господа із маєтку свого, і з початку всіх плодів своїх, – і будуть комори твої переповнені ситістю, а чавила твої будуть переливатись вином молодим!» (Пр. 3:9-10). Слово Боже, що записане у книзі Приповістей, дає розуміння, що всяке давання від плодів землі та маєтку має за ціль пошанувати Господа Бога Всевишнього.
Вперше про десятину читаємо у книзі Буття: "А Мелхиседек, цар Салиму, виніс хліб та вино, зустрічаючи Авраама. А він був священник Бога Всевишнього. І поблагословив він його та й промовив: «Благословенний Аврам від Бога Всевишнього, що створив небо й землю. І благословенний Бог Всевишній, що видав у руки твої ворогів твоїх». І Аврам дав йому десятину зо всього" (Буття 14:18-20). В той час ще не було Закону, заповідей, постанов, зобов'язань, які вимагали б від Авраама дати священнику Божому десятину від усього, що він мав. У Авраама було особисте розуміння важливості відділити десятину, як дар Богові. Натомість Авраам отримав з уст Мелхиседека особливе благословіння.
Ще читаємо про обітницю Якова: "Коли Бог буде зо мною, і буде мене пильнувати на цій дорозі, якою ходжу, і дасть мені хліба їсти та одежу вдягнутись, і я з миром вернуся до дому батька свого, то Господь буде мені Богом, і цей камінь, що я поставив за пам'ятника, буде домом Божим. І зо всього, що даси Ти мені, я, – щодо десятини, – дам десятину Тобі!" (Буття 28:20-22). Яків був онуком Авраама, і теж мав правильне розуміння того, що все, що отримує людина із рук Божих, є благословінням. Вдячне серце людини спонукає її складати дарунок Богу, як спосіб віддати належну Йому шану.
Відділити десяту частину від доходу Бог записав у Законі Мойсея словами: «А всяка десятина з землі, з насіння землі, з плоду дерева, – Господеві воно, святощі для Господа!» (Левит 27:30). Десятину Господь називає святощами.
Принцип десятини – особливий принцип, який ми, християни, послідовники Ісуса Христа, повинні знати й виконувати у своєму повсякденному житті. Розуміння принципу давання з усього, чим Господь благословив тебе, навчає сьогодні пильнувати, щоб серце було вдячне і готове віддавати на Божу справу частину своїх доходів.
Служіння людям
Служіння примирення. Читаємо: «Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служіння примирення, бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення» (2 Кор. 5:18-19). Ми, віруючі люди, які мають ім’я «Християнин» чи «Християнка», прекрасно розуміємо, що «ми бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше примирившися, спасемося життям Його» (Рим. 5:10). Тож, як ми знаємо, що нам була явлена така велика милість, що наші гріхи були прощені через віру в Ісуса Христа, чи зможемо втримати у собі Слово, яке спасло наші душі? Звичайно ні! Адже так само Бог хоче спасати й інших людей у цьому гріховному світі.
Царство Боже повинне наповнитися новими спасенними, поки двері ще відкриті. Просто не всі почули про спасительну дію крові Ісуса, не всі почули Слово спасіння, не всі прийняли спасительну благодать, не всі покаялися у своїх гріхах. Не всі. І доки ми живемо на цьому світі, ще є надія, що, можливо, ще одна розмова, одна добра справа, одна молитва і людина, за яку ми молимося, отримає свою частку зі святими у Христі.
Хіба ми кращі за інших? Бог зробив нас святими й достойними Божого Царства. Павло писав про нас, «що були колись відчужені й вороги думкою в злих учинках, тепер же примирив смертю в людськім тілі Його, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою, якщо тільки пробуваєте в вірі тверді та сталі, і не відпадаєте від надії Євангелії, що ви чули її, яка проповідана всьому створінню під небом» (Кол. 1:21-23). А якщо це так, то чи будемо ми мовчати? Сьогодні в цьому світі гріха і розпусти дуже бракує Слова Господнього, наче світла серед темряви, що осяяло б ніч в людських серцях.
Служіння для тих, хто потребує. Церква – унікальне Боже творіння, в якому Бог зібрав різних людей, що відрізняються своїми достатками та потребами. Як було написано раніше, Бог через одних членів церкви завжди турбується про інших. У церкві Божій існує певна категорія людей, про яких Бог піклується по-особливому. Це приходьки, вдови та сироти.
У Божому Законі записано: «А приходька не будеш утискати та гнобити його, бо й ви були приходьками в єгипетськім краї. Жодної вдови та сироти не будеш гнобити; якщо ж ти справді гнобитимеш їх, то коли вони кличучи, кликатимуть до Мене, то конче почую їхній зойк, і розпалиться гнів Мій, і повбиваю вас мечем, і стануть жінки ваші вдовами, а діти ваші сиротами» (Вихід 22:20-23).
Вдови та сироти – найбільш незахищені люди і в наші дні. Про них Бог ніколи не забуває. «Він чинить суд сироті та вдові і любить приходька, щоб дати йому хліба й одежу» (Повт. Закону 10:18). «Сиротам батько й вдовицям суддя, – то Бог у святому мешканні Своїм» (Пс. 67:6).
У дні першої церкви саме для цього були призначені й перші диякони (Дії 6:1-3). Коли народ турбується про вдів і сиріт, то і благословіння Божі приходять йому. Мойсей навчав: «І прийде Левит, бо нема йому частки й спадку з тобою, і приходько, і сирота, і вдова, що в брамах твоїх, і будуть їсти й наситяться, щоб поблагословив тебе Господь Бог твій, у кожному чині твоєї руки, що будеш робити» (Повт. Закону 14:29). «Не скривиш суду на приходька, на сироту, і не будеш брати в заставу вдовиної одежі. І будеш пам'ятати, що рабом був ти сам у Єгипті, і викупив тебе Господь, Бог твій, звідти, тому я наказую тобі робити цю річ. Коли будеш жати жниво своє на своїм полі, і забудеш на полі снопа, не вернешся взяти його, – він буде приходькові, сироті та вдові, щоб поблагословив тебе Господь, Бог твій, у всім чині твоїх рук. Коли будеш оббивати оливку свою, не будеш переоббивати в галузках за собою, – воно буде приходькові, сироті та вдові. Коли будеш збирати виноград свого виноградника, не будеш збирати полишеного за собою, воно буде приходькові, сироті та вдові. І будеш пам'ятати, що рабом був ти в єгипетськім краї, тому я наказую тобі робити цю річ» (Повт. Закону 24:17-22).
Апостол Яків писав: «Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу» (Як. 1:27). Щодо вдовиць, то Писання Нового завіту має певні зауваження. Апостол Павло навчав Тимофія, щодо піклування про них: «Шануй вдів, удів правдивих. А як має вдовиця яка дітей чи внучат, нехай вчаться перше побожно шанувати родину свою, і віддячуватися батькам, бо це Богові вгодно. А вдовиця правдива й самотня надію складає на Бога, та перебуває день і ніч у молитвах і благаннях. ... А коли має вдів який вірний, нехай їх утримує, а Церква нехай не обтяжується, щоб могла вона втримувати вдів правдивих» (1 до Тим. 5:3-16). Отже, розуміємо, що Господь бачить і знає більше, ніж людина, тож Він завжди буде піклуватися про тих, хто веде чисте і непорочне життя та покладає надію на Нього як на свого Заступника.
Соціальне служіння. Досвід християнського життя показує, що люди краще сприймають прояви доброти та турботи ніж мудре слово поради, хоч і воно потрібне. Апостол Іван писав: «А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Діточки, – любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою» (1 Ів. 3:17-18). Ісус Христос, живши з нами на землі, постійно навчав і одночасно постійно турбувався про нужденних, що ходили з Ним. Так і ми повинні бачити потребуючих та завжди бути готовим допомогти їм тим, що в наших силах.
Ісус говорив: «Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята – ліворуч.
Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був – і ви нагодували Мене, прагнув – і ви напоїли Мене, мандрівником Я був – і Мене прийняли ви. Був нагий – і Мене зодягли ви, слабував – і Мене ви відвідали, у в'язниці Я був – і прийшли ви до Мене». Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: «Господи, коли то Тебе ми голодного бачили – і нагодували, або спрагненого – і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили – і прийняли, чи нагим – і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в'язниці – і до Тебе прийшли?» Цар відповість і промовить до них: «Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, – те Мені ви вчинили».
Тоді скаже й тим, хто ліворуч: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований. Бо Я голодував був – і не нагодували Мене, прагнув – і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був – і не прийняли ви Мене, був нагий – і не зодягли ви Мене, слабий і в в'язниці – і Мене не відвідали ви». Тоді відповідять і вони, промовляючи: «Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в'язниці – і не послужили Тобі?» Тоді Він відповість їм і скаже: «Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, – Мені не вчинили!» І ці підуть на вічную муку, а праведники – на вічне життя» (Мт. 25:31-46).
Сьогодні Ісус Христос запитує і тебе, чи знаєш ти про тих людей, які живуть поруч, про хворих, голодних. Господь забезпечив нас роботою, фінансовим достатком, житлом, автомобілем та іншими речами. І Господь очікує від нас, щоб ми мудро розпорядилися ввіреними нам благами й допомагали людям, сприймаючи це як служіння Господу.
Велика нагорода чекає тих, хто відгукнувся на потреби інших людей. Праведник не задумується, а завжди готовий виконати «службу свою»: нагодувати голодного, напоїти спраглого, прийняти подорожнього, зодягнути нагого, відвідати хворого і не забути про ув’язненого. Це в його серці; цього не навчиш. Праведники, як Христос, мають духовні очі й духовний розум, що спонукає їх не стояти осторонь чужих проблем. Тож Ісус останнього дня так порахує кожну добру справу, наче вона зроблена для Нього. Як хочеться, щоб ми були завжди готові послухатися голосу Божого і простягнути руку допомоги!
Прошу Тебе, Господи, навчи мене бути послушним Твоєму голосу, щоб виконати все, що Ти приготував для мене. Не дай мені, Боже, знехтувати Твоїм закликом до служіння Тобі, Церкві Твоїй та людям, що живуть поруч зі мною. Хай це служіння буде приємним Тобі й принесе Тобі славу та Імені Твоєму. Відкрий мої очі, щоб бачити того, хто потребує та дай мені серце, що відгукнеться на заклик про допомогу. Подай мені, Боже, сили бути вірним слугою Твоїм на цій землі в Ім’я Ісуса Христа. Амінь.
