«Бо так промовляє Високий і Піднесений, повіки Живущий, і Святий Його Ймення: Пробуваю Я на височині та в святині, і зі зламаним та з упокореним, щоб оживляти духа скромних, і щоб оживляти серця згноблених!»(Іс.57:15)
Одним із найчастіше вживаних слів у Біблії є слово «Бог». Зокрема, можна зустріти написання цього слова, як з великої, так і з малої літери. Це пояснюється тим, що перекладачі Біблії в такий спосіб відрізнили Ймення Святого Всевишнього Бога Творця і найменування різноманітних богів, яким поклонялися народи світу.
Коли Бог Творець створив людину, Він заклав в її серце бажання підкорятися, приносити жертву та поклонятися Йому. Перший опис цього знаходимо у книзі Буття: «І сталось по деякім часі, і приніс Каїн Богові жертву від плоду землі. А Авель, – він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою» (Буття 4:3-4). Пізніше так зробив Ной. Він, вийшовши з ковчега, одразу збудував жертовника Господеві та приніс на ньому цілопалення (Буття 8:20).
Наставлення про поклоніння Богові передавалося із покоління в покоління. Авраам, почувши Божий голос, прийшов до Краю ханаанського і збудував там жертівника Господеві, що явився йому (Буття 12:7). Біблія згадує та описує багато випадків, коли люди поклонялися Живому Богу і шанували Його хвалою уст.
Після гріхопадіння в Едемському саду гріховна природа людини спонукала її створювати собі різних богів для поклоніння. Люди вирізали їх з дерева, каменю, виливали із золота та срібла, малювали на стіні і т.д. Такі боги мали свої назви. Вони мали, придумані людьми, силу та певні здібності. Пророк Ісая писав: «І наповнився край його сріблом та золотом, – і немає кінця його скарбам. І наповнився край його кіньми, – і немає кінця колесницям його. І наповнився край його ідолами, – він кланяється ділу рук своїх, тому, що зробили були його пальці, і поклонилась людина, і чоловік упокорився...» (Іс. 2:8-9). Навіть способи поклоніння різним богам були різні. І сьогодні, у XXI столітті, часто зустрічаються випадки поклоніння пантеону грецьких, римських чи скандинавських богів. Навіть серед християн світу зустрічаються випадки, коли люди дякують природі за урожай землі, поклоняються сонцю, місяцю та зорям, читаючи гороскопи, та святкуючи свята, які не мають жодного відношення до Бога.
Бог Творець завжди докоряв людині за її відступництво та завжди спонукав покаятися в цьому. Одна із заповідей Божих, що були дані на горі Сінай звучала так: «Хай не буде тобі інших богів при Мені. Не роби собі різьби й усякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм, і не служи їм, бо – Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, що ненавидять Мене...» (Повт. Закону 5:7-9).
Цей уривок зі Святого Письма застерігає нас від нерозумного поклоніння тому, що не є Богом, і спонукає пильнувати за тим, щоб наше серце завжди було відданим живому Богові. Для цього нам потрібно знати Бога Творця, святити Його Ймення, розуміти Його природу і характер.
Ймення Бога
Насамперед потрібно зазначити, що ймення Бога (єврейською «ЯХВЕ») – святе і настільки величне, що євреї не вживають його у звичайній розмові, лише у молитві й поклонінні, а замінюють його словом «Господь» (єврейською «Адонай»), щоб ненароком не прогнівити Всевишнього. Писання заповідає нам, щоб і ми були обережними, і застерігає нас: «Не призивай Імення Господа, Бога твого надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно» (Вихід. 20:7).
Ім’я у євреїв відображає того, хто ним називається. Тому Ймення Боже є святим, бо Бог – Святий. Давид писав: «Душа наша надію складає на Господа, – Він наша поміч і щит наш, бо Ним радується наше серце, бо на Ймення святеє Його ми надію кладемо» (Пс. 33:20-21). Зневажати Боже Ім’я, чи вимовляти його без відповідної пошани, – це теж саме, що говорити проти Живого Бога. Пророк Єзекіїль записав Господні слова: «А Своє святе Ім’я розголошу посеред Мого народу Ізраїля, і більше не дам зневажити святе Моє Ймення, і народи пізнають, що Я – Господь, Святий Ізраїлів!» (Єз. 39:7). Пророк звістив, що в кінці днів, Божий народ буде особливо відноситися до Бога і шанувати Його, бо в народі буде велике духовне пізнання Бога і Його святого Імені.
Читаючи Біблію, можна зробити висновок, що Всевишній Бог відкривався людям під різними іменами з різним статусом та впливом на їхнє життя. Роздумувати про імена Бога можливо тоді, коли до уваги береться оригінальний текст Біблії, не перекладений. Тому ми скористаємося дослідженнями біблійних науковців та знавців єврейської та арамейської мов. Кожне з багатьох імен Бога описує різні аспекти Його багатогранного характеру.
Бог відкрив Своє Ймення у розмові з Мойсеєм на Божій горі Хорив. Мойсей хотів знати Боже ім’я, щоб пояснити євреям, хто його послав до них. «І сказав Бог Мойсеєві: «Я Той, що є». І сказав: «Отак скажеш Ізраїлевим синам: Сущий послав мене до вас». І сказав ще Бог до Мойсея: «Отак скажи Ізраїлевим синам: Господь, Бог батьків ваших, Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова послав мене до вас. А оце Ім'я Моє навіки, і це пам'ять про Мене з роду в рід» (Буття 3:14-15). Бог назвав Своє Ймення — СУЩИЙ (ГОСПОДЬ або ЯХВЕ). На той час Авраам, Ісак і Яків були вже мертвими, а Бог називає Себе їхнім Богом. «Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть» (Лк. 20:37). Тому, це Ймення Бога ще слід розуміти, як «Бог живий».
У єврейській Торі ім’я Бога записане чотирма літерами יהוה (YHWH) і зустрічається в оригінальних текстах Святого Писання 7263 рази. Кожна із літер цього імені має своє особливе значення і в сукупності відкриває нам Святе Ймення.
Ім’я «ЯХВЕ» визначає безпосередність, присутність. Бог завжди присутній, доступний і знаходиться поруч з тими, хто благає Його про визволення, прощення та керівництво. Це Ймення Бога вжито словами: «Слухай Ізраїлю: «Господь, Бог наш – Господь Один» (Повт. Закону 6:4) – точніше кажучи, єдине справжнє Ім’я Бога.
В деяких перекладах Біблії написано «ГОСПОДЬ» (усі літери великі), щоб відрізнити від «Адонай», що також означає «Господь».
Замість святого Імені ЯХВЕ, євреї частіше використовували слово «Господь» (в оригіналі – Adonai). Це можна пояснити тим, що євреї вважали Ім’я Бога занадто святим, щоб його вимовляли грішні люди. Тож слово «Господь» означає «господар» або «пан». Саме Господом Святе Писання частіше називає Бога Отця і Сина Божого Ісуса Христа.
Слово «Господь» відображає статус Бога, як носія влади над життям і смертю, і особисто над людиною. У Писанні зустрічаємо такі слова: «За Господом, Богом вашим, будете ходити, і Його будете боятися, і заповіді Його будете виконувати, і голосу Його будете слухатися, і Йому будете служити, і до Нього будете линути» (Повт. Закону 13:5). У молитві Авраама до Бога вживається саме це ймення: «Господи, Господи, – що даси Ти мені, коли я бездітний ходжу…» (Буття 15:2). Гедеон вживає саме це Ймення у своїй молитві: «О, Господи мій – чим я спасу Ізраїля?» (Суд. 6:15).
У Біблії часто можна зустріти словосполучення «Господь Бог» (в оригіналі – ЯХВЕ-Елохім), яке означає, що Бог – Господь пануючий. Читаємо: «Це ось походження неба й землі, коли створено їх, у дні, як Господь Бог створив небо та землю» (Буття 2:4). Єврейське слово «Елохім» характеризує Бога, як Володаря або Потужного. Пророк Ісая писав: «Я – то Господь, твій Спаситель та твій Відкупитель, Потужний Яковів!» (Іс. 49:26). В оригіналі це ймення вживається у множині та свідчить про те, що Бог Отець, Син Божий Ісус Христос та Святий Дух спільно визначають сутність Живого Бога як Творця всього.
Писання неодноразово називає нашого Творця Богом Ізраїля (в оригіналі — Ел-Елогей-Ісраел).Вперше ця назва Бога вживається у Біблії, коли Яків поставив Богові жертівник у Падані арамейському і назвав його так. Читаємо: «І купив він кусок поля, де розклав намета свого, з руки синів Гамора, батька Сихема, за сто срібняків. І поставив там жертівника, і назвав його: Ел-Елогей-Ізраїль» (Буття 33:19-20). Бог сильно благословив Якова: дарував йому, на той час, двох жінок і одинадцять синів, забезпечив великою кількістю худоби та різного добра і слуг, зберіг від руки Ісава. До цього часу Бог для Якова був Богом Авраама та Ісака, батьків його. Яків був дуже вдячний Всевишньому і тому визнав Його своїм Богом (Буття 33:18-20).
Ще одне значення Божого Імені, якеговорить про цілковиту владу Бога над усім і усіма, є ймення «Бог Сильний Якова, Твердиня». Яків, благословляючи свого сина Йосифа, сказав: «…Та зостався міцним його лук, і стали пружні рамена його рук, – від рук Сильного Якового, звідти Пастир, Твердиня синів Ізраїлевих» (Буття 49:24). Цар Давид також називає Бога Сильним: «Згадай, Господи, про Давида, про всі його муки, що клявсь Господеві, присягався був Сильному Якова: «Не ввійду я в намет свого дому, не зійду я на ложе постелі своєї, не дам сну своїм очам, дрімання повікам своїм, аж поки не знайду я для Господа місця, місця перебування для Сильного Якова!» (Пс. 131:1-5).
Господь постійно проявляв Свою силу, особливо під час воєнних протистоянь Ізраїля проти ворогів. Біблія розповідає про одну особливу перемогу, яку здобули євреї над Амаликом. Війна була дуже не простою, адже амаликитяни напали на єврейський народ зненацька. Ізраїль був виснажений ходою у пустині та зовсім неготовий до війни. Проте з Ізраїлем був Бог, і саме Він дав перемогу євреям.
Читаємо: «І прибув Амалик, і воював з Ізраїлем у Рефідімі. І сказав Мойсей до Ісуса: «Вибери нам людей, і вийди воюй з Амаликом. Узавтра я стану на верхів'ї гори, а Божа палиця буде в моїй руці. І зробив Ісус, як сказав йому Мойсей, щоб воювати з Амаликом. А Мойсей, Аарон та Хур вийшли на верхів'я гори. І сталося, коли Мойсей підіймав свої руки, то перемагав Ізраїль, а коли руки його опускались, то перемагав Амалик. А руки Мойсеєві стали тяжкі. І взяли вони каменя, і поклали під ним. І сів він на ньому, а Аарон та Хур підтримували руки йому, один із цього боку, а один із того. І були його руки сталі аж до заходу сонця. І переміг Ісус Амалика й народ його вістрям меча. І сказав Господь до Мойсея: «Напиши це на пам'ятку в книзі, і поклади до вух Ісусових, що докраю зітру Я пам'ять Амаликову з-під неба». І збудував Мойсей жертівника, і назвав ім'я йому: Єгова-Ніссі. І проказав він: «Бо рука на Господньому прапорі: Господеві війна з Амаликом із роду в рід!» (Вихід 17:8-16). Цей текст Писання добре ілюструє Божий захист, який проявився до Його народу.
Бог завжди стоїть на стороні скривджених, щоб подати їм своєчасну допомогу та розраду. Одне з імен Божих є «Той, Хто бачить». Так назвала Бога служниця Агар, блукаючи в пустелі та бувши в розпачі після того, як Сара її вигнала (Буття 16:1-14). Коли Агар зустріла Господнього ангела, то зрозуміла, що бачила самого Бога. Вона також зрозуміла, що Бог побачив її лихо й показав, що Він – Бог Живий і бачить усе. «І назвала вона Ймення Господа, що мовив до неї: «Ти Бог видіння! Бо сказала вона: «Чи й тут я дивилась на Того, Хто бачить мене?» (Буття 16:13).
Зауважте у цьому уривку, що «Бог, що бачить» – це також Бог, Який чує, і ці дві характеристики Бога тут чудово поєднуються. У цьому уривку Бог визнає вагітність Агар та дає їй ім’я дитини – Ізмаїл, що означає «почув Бог». Агар у відповідь називає Ім’я Господа, що говорив з нею, – «Бог, що бачить». Ім’я Бога Ель-Рої нагадує нам, що коли ми почуваємося непомітними чи не почутими, Бог бачить нас і чує плач наших сердець.
«Господь – наша правда» – ще одне ймення Господа, і пов’язане воно із приходом Месії Ісуса. Читаємо: «Ось дні настають, – говорить Господь, – і Я виповню добре те слово, що Я провіщав про Ізраїлів дім і про дім Юдин: тими днями та часу того Я Давидові зрощу Пагінця справедливості, – Він буде чинити на землі правосуддя та правду! Юда буде спасенний в тих днях, а Єрусалим буде жити безпечно, і Його будуть кликати так: «Господь – наша правда!» (Єр. 33:14-16). Це свідчить про те, що лише Бог надає праведність людині через Свого Сина, Ісуса Христа, «бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім!» (2 Кор. 5:21).
Часто у книгах пророків, особливо в Ісаї, можна зустріти таку назву Господа – Господь Саваот, що означає «Господь військ (воїнств), сил небесних». Господь Саваот – Господь воїнства небесного та жителів Землі, юдеїв і язичників, багатих і бідних, панів і рабів. «Бо Бог – Цар усієї землі» (Пс. 46:8). Це ім’я виражає велич, силу й владу Бога та вказує, що Він здатний зробити те, що вирішив зробити. Читаємо: «Тому то говорить Господь, Господь Саваот, Сильний Ізраїлів: «О, буду Я тішитися над Своїми супротивниками, і помщусь на Своїх ворогах!» (Іс. 1:24).
Всевишній Бог – так часто називали Бога люди, які добре розуміли велич і всемогутність Творця. Це ймення походить від єврейського кореня слів «вгору» або «підійматися», тому означає, що Він є найвищим, що говорить про Його цілковите право на панування. Читаємо: «Бо Господа, охорону мою, Всевишнього ти учинив за своє пристановище» (Пс. 90:9). Ще один переклад дає нам ім’я “Найсильніший”, мається на увазі, що Бог не просто величний, але є найсильнішим і найвищим, або, іншими словами, «Сильніший за всіх сильних».
Із Писання можна виділити декілька характеристик, які описують природу Бога: Вічний, Творець, Невидимий, Дух, Безсмертний, Сильний, Усезнавець, Заступник, Святий, Суддя. Біблія всебічно описує нам Господній характер, щоб людина могла зрозуміти Бога, Його велич та силу, а також Його задуми щодо самої людини та її життя.
Вічний
Божа природа не має ні початку, ні кінця. Він є вільним від усіх часових обмежень, адже Він спричинив появу самого часу. Читаємо: «Перше ніж гори народжені, і поки Ти витворив землю та світ, то від віку й довіку – Ти Бог!» (Пс. 89:2). Він – Бог, Який був, є і прийде. Пророк Єремія писав: «А Господь – Бог правдивий, Він – Бог живий та Цар вічний!» (Єр. 10:10). А це означає, що притаманні Йому властивості є вічними, і не слабшають! «Хіба ж ти не знаєш, або ти не чув: Бог відвічний – Господь, що кінці землі Він створив? Він не змучується та не втомлюється, і незбагненний розум Його» (Іс. 40:28). Вічний Бог рясніє вічною силою, тому ми можемо звертатися до Нього у часи нашої слабкості та отримати силу і міцність, яких потребуємо. Ми можемо довіряти вічній природі Бога, Який завжди вірний, довготерпеливий, люблячий і милосердний. Його характер сьогодні такий самий, яким був учора, і таким буде завжди.
Творець
Ревність Бога щодо поклоніння людини лише Йому випливає з того, що є на світі лише один істинний живий Бог, Який все створив і наповнив Собою. Про це стверджує істинна і правдива книга – Біблія. Хоч сьогодні є чимало теорій створення світу, проте жодна з них не має наукових підтверджень, а містить лише припущення. Все частіше науковці знаходять докази того, що всесвіт був створений не випадково, а в ньому все функціонує взаємозалежно, гармонійно та впорядковано.
Перший розділ Біблії розповідає нам про створення видимого світу словом Божим. «І сказав Бог: «Хай станеться…» (Буття 1:3). І сталося те, чого бажав Творець. «І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно!» (Буття 1:31). «Це ось походження неба й землі, коли створено їх, у дні, як Господь Бог створив небо та землю» (Буття 2:4). Бог створив досконалий світ, а до цього «земля була пуста та порожня і темрява була над безоднею» (Буття 1:2). Словом «безодня» Біблія описує нам суцільну водяну кулю, яка не містила ознак життя.
За сім днів Бог створив видимий світ: день і ніч, сонце і місяць, небо і землю, воду і суходіл, рослин і тварин, людей. Пророк Ісая записав Господні слова: «Бо так промовляє Господь, Творець неба. Він той Бог, що землю сформував та її вчинив, і міцно поставив її; не як порожнечу її створив, – на проживання на ній Він її сформував. Я – Господь, – і нема більше іншого Бога!» (Іс. 45:18).
Сьогодні слід звернути особливу увагу на те, що Бог створив собі також народ. Мойсей сказав: «Він Скеля, а діло Його досконале, всі бо дороги Його справедливі, – Бог вірний, і кривди немає в Ньому, справедливий і праведний Він. Зіпсулись вони, – не Його то сини, покоління невірне й покручене. Чи тим віддасте Господеві, народе нікчемний й немудрий? Чи ж не Він – Батько твій, твій Творець? Він тебе вчинив, і Він міцно поставив тебе. Пам'ятай про дні давні, розважайте про роки усіх поколінь, – запитай свого батька, і покаже тобі твоїх тих старших, а вони тобі скажуть.
Як Всевишній народам спадок давав, коли Він розділяв синів людських, Він поставив границі народам за числом Ізраїлевих синів. Бо частка Господня – народ Його, Яків – відміряний уділ спадщини Його. Знайшов Він його на пустинній землі та в степу завивання пустельних гієн, та й його оточив, уважав Він за ним, зберігав Він його, як зіницю оту свого ока. Як гніздо своє будить орел, як ширяє він понад своїми малятами, крила свої простягає, бере їх, та носить їх він на рамені крилатім своїм, – так Господь Сам провадив його, а бога чужого при нім не було» (Повт. Закону 32:4-12). Цей текст відкриває нам Бога як Творця та Небесного Батька, Який створив не тільки природу, але й Свій особливий народ, і постійно турбується про нього. Детальніше про це роздумуємо в розділі «Божий народ».
Заздрісний
Писання відкриває нам ще одне ймення Господнє, що характеризує Його ревність. Читаємо другу Господню заповідь: «Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей» (Вихід 20:4-6). Бувши Творцем видимого і невидимого світу, Бог вимагає шанобливого та особливого ставлення до Себе. Лише Йому одному може служити людина, поклонятися і приносити жертви. Мойсей записав на пам'ятку для народу Божі слова: «Бо не будеш ти кланятися богові іншому, бо Господь – Заздрісний Ім'я Його, Бог заздрісний Він!» (Вихід 34:14).
Правдиве служіння Богові приносить хороші плоди в життя людини, а нехтування цією заповіддю – прокляття. Ізраїль сорок років ходив пустинею, доки дійшов до берега ріки Йордан, за якою був Богом обіцяний край. Там проживали численні поганські народи, які служили різним богам і поклонялися їм. Бог завжди навчав Свій народ бути послушним лише Йому, промовляючи: «Бійся Господа, Бога свого, і Йому будеш служити, і Йменням Його будеш присягати. Не будеш ходити за іншими богами з богів тих народів, що в околицях ваших, бо Господь, Бог твій Бог заздрісний посеред тебе; щоб не запалився на тебе гнів Господа, Бога твого, і щоб Він не вигубив тебе з поверхні землі. Не будете спокушати Господа, Бога вашого, як спокушали ви в Массі. Будете конче пильнувати заповідей Господа, Бога вашого, і свідоцтва Його, і постанови Його, що наказав Він тобі» (Повт. Закону 6:13-17).
Заздрісність Бога не слід ототожнювати із гріховною заздрістю, що притаманна людям. Бог є святий, і в Ньому немає гріха, а такий прояв Його природи виявляє, скоріше, Його бажання більше наблизити до Себе людей та навчити їх покірності та богобійності.
Невидимий
Читаючи Біблію, жодного разу не зустрічається опис фізичної зустрічі Бога і людини. Сам Бог попереджує Мойсея: «Ти не можеш побачити лиця Мого, – бо людина не може побачити Мене – і жити» (Вихід 33:20). Апостол Павло такими словами славив Бога: «А цареві віків, нетлінному, невидимому, єдиному Богові честь і слава на вічні віки. Амінь» (1 до Тим. 1:17). Бог настільки святий і досконалий та перебуває у сліпучому світлі, що слава, яка оточує Бога, може осліпити кожного, хто б міг подивитися на Нього. Тому Бог завжди залишається в тайні й посилає Своїх посланців (ангелів або пророків), щоб промовляли до людей.
Як же сприймати Бога, Якого неможливо бачити? Це можна зробити лише вірою в те, що Він завжди був, є і буде поруч з нами та в нас! Читаємо: «Вірою він [Мойсей] покинув Єгипет, не злякавшися гніву царевого, бо він був непохитний, як той, хто Невидимого бачить» (Євр. 11:27).
Щоб люди могли більше пізнати Бога Отця, Він виявив Себе через життя Свого Сина Ісуса Христа, про Якого писав Павло: «Він є образ невидимого Бога, роджений перш усякого творива» (Кол. 1:15).
Видимий
Хоч Бог є фізично невидимий, однак Він проявляє Себе у світі через Своє творіння. «Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме» (Рим. 1:20). Всяке творіння Боже виявляє досконалий характер Божий. Бог пропонує пізнавати Його через усе, що Він створив.
Щоб пізнати Бога близько потрібно заглибитись у Писання, яке й дане нам для того, щоб невидимий Бог став близьким і видимим для нас. По-особливому Бог Отець відкрився у новозавітні часи через Свого Сина Ісуса Христа. Бажання побачити Бога завжди буде головним бажанням кожної людини, яка читає Біблію. Учні Ісуса також хотіли побачити Отця. Вони просили Ісуса: «Господи, покажи нам Отця, – і вистачить нам!» (Ів. 14:8). Через Свою природу Бог Отець не може явити Себе людям, тому Ісус сказав у відповідь: «Стільки часу Я з вами, ти ж не знаєш, Пилипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця, то як же ти кажеш: «Покажи нам Отця?» Чи не віруєш ти, що Я – в Отці, а Отець – у Мені?» (Ів. 14:9-10). Цей текст Святого Письма прямо вказує на те, що Бог Отець стає видимим для всіх, хто пізнає Його Сина Ісуса. Адже Ісус говорив слова і чинив діла, які засвідчили Божу присутність на землі. У Сині проявився Отець!
Безсмертний
Апостол Павло писав: «[Бог] Єдиний, що має безсмертя, і живе в неприступному світлі, Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити не може» (1 до Тим. 6:16). Бог живе поза часом і час над Ним немає сили. Людське відчуття часу неможливо поширити на Бога, адже Сам Бог створив час, коли вивів над землею сонце і місяць. Написано: «І Бог назвав світло: «День», а темряву назвав: «Ніч». І був вечір, і був ранок, – день перший» (Буття 1:5) «І сказав Бог: «Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками» (Буття 1:14).
Бог знаходиться поза межами часу і час немає на Нього впливу, адже сам Бог впровадив час. «Хіба ж ти не знаєш, або ти не чув: Бог відвічний – Господь, що кінці землі Він створив?» (Іс. 40:28).
Вічний Бог готує для Свого народу вічні оселі, щоб Його люди завжди були з Ним у вічному Небесному Царстві. «А Господь – Бог правдивий, Він – Бог Живий та Цар вічний!» (Єр. 10:10). Павло писав: «Знаємо бо, коли земний мешкальний намет наш зруйнується, то маємо Бога на небі, – дім нерукотворний та вічний» (2 Кор. 5:1). Там «ночі вже більше не буде, і не буде потреби в світлі світильника, ані в світлі сонця, бо освітлює їх Господь, Бог, а вони царюватимуть вічні віки» (Об. 22:5).
Безсмертя Бога проявляється в тому, що смерть не має над Ним влади, адже смерть є наслідком гріха, а Бог – Святий. Апостол Павло засвідчив: «Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба і землі … Сам дає всім і життя, і дихання, і все» (Дії 17:24-25).
Бог міцний, сильний
Увесь видимий і невидимий світ існує завдяки силі Божій, що все утримує на своєму місці. Давид писав: «Один раз Бог сказав, а двічі я чув, – що сила – у Бога» (Пс. 61:12). Біблія багато разів описує силу, яку проявляв Бог Своєму народу, щоб показати Свою велич перед ним. Бог знищив все живе на землі потопом, а грішні міста Содом і Гоморру – вогнем і сіркою; Бог вчинив затемнення сонця в Єгипті та дев’ять інших кар на єгиптян, розділив Червоне море, осушивши дно для єврейського народу, і розвів ріку Йордан перед ними; побивав тисячні армії ворогів Ізраїля градом та шершнями тощо. В такий спосіб Бог хотів, щоб Його шанували та слухали, а слово Його – щоб мало авторитет серед народу.
Мойсей записав слова для свого народу: «Господь, Бог ваш – Він Бог богів і Пан панів, Бог великий, сильний, та страшний, що не подивиться на обличчя, і підкупу не візьме» (Повт. Закону 10:17).
Це ім’я характеризує також Ісуса Христа в пророчій частині Біблії – книзі Ісаї. «Бо дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічності, Князь миру» (Іс. 9:5). Бувши сильним і могутнім воїном, Месія – Бог міцний – знищить Божих ворогів і правитиме за допомогою залізного жезла (Об. 19:15).
Бог Всемогутній
Для Бога немає нічого неможливого. Читаємо: «Був Аврам віку дев'яти десяти літ і дев'яти літ, коли явився Господь Аврамові та й промовив до нього: «Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний!» (Буття 17:1). Коли Бог відкривається людині, очевидно, Він хоче показати їй те, Яким Він є особливим. Авраам із Сарою були похилого віку і не мали вони дітей. Авраам вже й мріяти не міг про спадкоємця, коли Господь заговорив з ним. Бог сказав: «І дам Я Свого заповіта поміж Мною та поміж тобою, і дуже-дуже розмножу тебе… І вчиню Я тебе дуже-дуже плідним, і вчиню, щоб вийшли з тебе народи, і царі з тебе вийдуть» (Буття 17:2, 6). Життя Авраама після зустрічі з Всемогутнім Богом стало повне свідчень великих перемог і благословінь.
Бог здатний зробити те, що Він має намір зробити, всупереч тому, наскільки це може бути неможливим на людський погляд. Як «Бог Всемогутній», Він може зробити те саме для нас. Ми можемо довіряти Тому, Хто здатний виконати Свої обіцянки. Зі всемогутнім Богом – все можливо! (Мт. 19:26).
Всезнаючий
Роздумуючи про природу Бога, розуміємо те, що все відкрито перед Ним, «і немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його, – Йому дамо звіт» (Євр. 4:13). Наприкінці існування створеного світу «Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, – чи добре воно, чи лихе!» (Екл. 12:14). Богові відомо про наші діла, слова і навіть думки. Ісая записав Божі слова: «І Я знаю їхні вчинки та їхні думки, і прийду, щоб зібрати всі народи й язики, – і прийдуть вони й Мою славу побачать» (Іс. 66:18). «Господь знає всі людські думки, що марнота вони!» (Пс. 93:11). Така сторона Божої природи допомагає нам розпізнати себе у світлі Божого Слова та поправити своє життя, мислення та поведінку до такого стану, якого очікує Господь.
Бог є любов
Біблія відкриває нам різні сторони Божого характеру і Божої природи. Однак Бог завжди прагне відкритися людині, як люблячий Батько, що дбав і дбатиме про життя тих, хто повністю довірився Йому. Люблячий Бог завжди прагне навчити нас мати та берегти в серці любов. Апостол Іван писав: «Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов!» (1 Ів. 4:7-8). Людина починає по-справжньому любити інших лише тоді, коли Божа любов торкається її, «бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом даним нам» (Рим. 5:5).
Як же знати, що Бог нас любить? Писання свідчить нам, що Бог довів нам Свою безмірну любов ділом: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Уявіть собі, наскільки сильною є любов нашого Бога Отця, що Він заради нас грішних, не пошкодував Свого улюбленого Сина Ісуса і направив Його до нас на цю грішну землю, щоб тут Його осудити за наші гріхи та віддати Його на смерть! «Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи» (1 Ів. 4:10). «Бо Христос, коли ми були ще недужі [вражені гріхом], своєї пори помер за нечестивих. Бо навряд чи помре хто за праведника, ще бо за доброго може хто й відважиться вмерти. А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5:6-8). Слава нашому Богу за Його превелику любов до нас!
Божа любов проявляється до людей повсякчасно через прояви інших якостей Бога: милосердя, ласкавість, милостивість, щедрість та довготерпіння.
Бог милосердний. Саме слово «милосердя» свідчить, що у Бога миле серце, яке звернене до Свого народу, щоб в усьому йому допомагати, оберігати та захищати. Існування народу Ізраїля – це суцільне підтвердження милосердності Божого характеру. Постійне відступлення від Божого закону, ідолопоклонство та нарікання Ізраїля не відштовхнули Божу любов. Тому книги Старого Завіту рясніють подячними словами: «Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя» (1 Хр. 16:34). Неємія засвідчив: «І через велике Своє милосердя Ти не вигубив і не покинув їх, бо Ти Бог ласкавий та милосердний!» (Неєм. 9:31).
Боже милосердя проявилося й у новозавітні часи. Поганські народи, які були відлучені від Божої милості та любові, отримали шанс на спасіння. Боже Слово після воскресіння Христового понеслося в усі куточки Землі. «Христос для обрізаних став за служку ради Божої правди, щоб отцям потвердити обітниці, а для поган, щоб славили Бога за милосердя, як написано: Тому я хвалитиму Тебе Господи, серед поган, і Ім’я Твоє буду виспівувати!» (Рим. 15:8-9). Апостол Павло, звертаючись до церкви в Римі, писав: «Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість» (Рим. 12:1-2).
Бог ласкавий. Турбота про людей та їх потреби, чи не є це проявом ласкавого Божого характеру? Цар Давид по-особливому відчував присутність Бога у своєму житті. Він постійно був переслідуваний Саулом, але Бог дарував йому Свій захист; часті війни Ізраїля із сусідами-ворогами, але Бог завжди дарував їм чудесні перемоги. На останку днів свого життя Давид промовив: «А тепер був Ти ласкавий поблагословити дім Свого раба, щоб бути навіки перед лицем Твоїм, бо Ти, Господи, поблагословив, і він поблагословлений навіки!» (1 Хр. 17:27).
Бог милостивий. Найчастіше милість Господня у Писанні згадується тоді, коли говориться про прощення наших гріхів. Читаємо: «Буду Я милостивий до їхніх неправд, і їхніх гріхів не згадаю Я більш!» (Євр. 8:12). Однак можна відмітити, що Бог проявляв Свою милість до окремих людей, коли хотів їх зберегти від смерті чи захистити від ворогів. Про Ноя сказано: «Ной знайшов милість у Господніх очах». Ной був праведним чоловіком, і Бог зглянувся над ним і його сім’єю, коли допустив потоп на землю.
Лот, що був племінником Авраама, також відчув прояв Божої любові та милості до себе, коли Бог знищив Содом і Гоморру. Він молився: «Ось Твій раб знайшов милість в очах Твоїх, і Ти побільшив Свою милість, що зробив її зо мною, щоб зберегти при житті мою душу; але я не встигну сховатись на гору, щоб бува, не спіткало мене зло, і я помру. Ось місто це близьке, щоб утекти туди, а воно – маленьке. Нехай сховаюсь я туди, – чи ж воно не маленьке? – і буде жити душа моя». І відказав Він до нього: «Ось Я прихиливсь до твого прохання, щоб не зруйнувати міста, про яке ти казав. Швидко сховайся туди, бо Я не зможу нічого зробити, аж поки не прийдеш туди» (Буття 19:19-22).
Йосиф, син Якова, постійно перебував під Божим захистом. Милість Господа супроводжувала його в домі Потіфара (Буття 39:4) та у в’язниці (Буття 39:21). З ласки Божої Йосиф потрапив перед лице фараона та став його заступником (Буття 40:14).
Милість Божа була виявлена і народу Ізраїля, коли він виходив із Єгипту. Бог промовив до Мойсея: «І Я дам милість цьому народові в очах Єгипту, і станеться, коли підете, не підете ви впорожні» (Вихід 3:21). Євреї позичили у єгиптян багато золота і срібла, і це стало їхньою здобиччю (Вихід 12:36).
Мойсей був одним із тих, хто отримав найбільше проявів милості Божої у своєму житті. Він був поводирем численного народу і постійно потребував від Бога світлого розуму та розсудливості, щоб керувати ним. Мойсей молився: «Тож тепер, коли знайшов я милість в очах Твоїх, об'яви ж мені дорогу Свою, і я пізнаю, як знайти милість в очах Твоїх. І побач, бо цей люд – то народ Твій» (Вихід 33:13-14).
Писання відкриває нам ще багато проявів милості Божої, явленої Гедеону, Давиду, Йосафату, Ездрі та багатьом іншим мужам Божим, які потребували Божої опіки та благословіння для виконання Божих діл. Давид, зокрема, писав «Бо ти, Господи, благословлятимеш праведного, милістю вкриєш його, як щитом!» (Пс. 5:13).
Бог щедрий. У Біблії щедрість Господа часто проявляється у Божому благословінні різноманітними матеріальними благами. Зокрема про Авраама читаємо слова його домоправителя: «Я раб Авраамів. А Господь щедро поблагословив мого пана, і він став великий. І дав Він йому худобу дрібну та велику, і срібло, і золото, і рабів, і невільниць, і верблюди, й осли» (Буття 24:34-35).
Божа турбота є дуже особливою. Давид писав: «Ти відвідуєш землю та поїш її. Ти збагачуєш щедро її, повний води потік Божий, Ти збіжжя готуєш її, бо Ти так приготовив її» (Пс. 64:10). Завдяки щедрому Богу побожна людина ніколи не матиме нестатку на землі.
Характерним прикладом Божої щедрості може також слугувати життя Йова. Біблія описує, що Йов був вельми багатий: десятеро дітей, хороший маєток, багато рабів та слуг, багато худоби – усе це було Боже благословіння для нього. Через це сатана приніс чимало важких випробувань у його життя. Проте Бог був на стороні Йова та щедро винагородив його за вірність. Апостол Яків написав: «Отож за блаженних ми маємо тих, хто витерпів. Ви чули про Йовове терпіння та бачили Господній кінець його, що вельми Господь милостивий та щедрий» (Як. 5:11).
Особлива щедрість Божа проявилася в тому, що Господь явив милість людині, яка згрішила, та дарує їй спасіння душі через покаяння. Читаємо: «Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і многомилостивий. Не завжди на нас ворогує, і не навіки заховує гнів. Не за нашими прогріхами Він поводиться з нами, і відплачує нам не за провинами нашими. Бо як високо небо стоїть над землею, велика така Його милість до тих, хто боїться Його, як далекий від заходу схід, так Він віддалив від нас наші провини! Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його, бо знає Він створення наше, пам'ятає, що ми порох: чоловік як трава дні його, немов цвіт польовий так цвіте він, та вітер перейде над ним і немає його, і вже місце його не пізнає його… А милість Господня від віку й до віку на тих, хто боїться Його, і правда Його над синами синів, що Його заповіта додержують, і що пам'ятають накази Його, щоб виконувати їх!» (Пс. 102:8-18).
Разом зі спасінням душі Божа щедрість дала нам “усе, що потрібне для життя та побожності через пізнання Того, Хто покликав нас славою та чеснотою нам даровані цінні та великі обітниці, щоб ними ми стали учасниками Божої Істоти, утікаючи від пожадливого світового тління» (2 Петр. 1:3-4). «Бо щедро відкривається вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа» (2 Петр. 3:11).
Бог довготерпеливий. З того дня, коли Ісус вознісся до Отця, пройшло майже дві тисячі років. Увесь цей час Бог очікує, щоб усі люди покаялися у своїх гріхах і злодіяннях. Бог постійно закликає: «І деріть своє серце, а не одіж, і наверніться до Господа, вашого Бога, бо ласкавий Він та милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, і жалкує за зло!» (Йоіл. 2:13). Щоб спасти людину, Бог чекає її сповіді та покаяння. Лише тоді може проявитися спасительна дія крові Ісуса Христа. Обітниця другого приходу Ісуса на цю землю обов’язково виконається. Але в цей момент вже не буде можливості виправити своє життя. Не буде навіть однієї секунди, щоб промовити: «Господи, прости мене грішного і помилуй!» «Не бариться Господь з обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2 Петр. 3:9).
Така риса Божого характеру дає ще людям день, який називається: «Сьогодні», щоб змінити своє теперішнє життя, а з ним – і своє майбутнє у вічності.
Заступник
Заступництво – одна з особливостей Божої опіки стосовно людини. Так, як християни живуть у світі, який повний зла та злих і недобрих людей, вони можуть бути переслідувані за християнську віру та свої релігійні погляди (наприклад серед чужовірних чи мусульман), за добрий християнський характер (серед лукавих), за правду (серед неправдомовців). Через те, що віруючі люди живуть чистим та святим життям завдяки вірі в Ісуса Христа, проти них завжди воюватиме сатана, щоб перешкодити їхньому служінню, життю, словам тощо.
У Писанні читаємо, що Бог завжди заступався і заступається за Своїх вибраних людей. Про молитву Давида, якого переслідував Ізраїльський цар Саул, читаємо: «І нехай буде Господь за суддю, і нехай Він розсудить між мною та між тобою. І побачить Він, і заступиться за мою справу, і висудить мене з твоєї руки» (1 Сам. 24:16). З писання знаємо, що Бог завжди визволяв Давида із пасток злого царя.
Пророк Єремія так описує своє благання до Господа після переслідування за його пророче служіння: «Ти, Господи, знаєш усе, – згадай же мене й заступися за мене, і помстися над тими, що гонять мене! На довгу Свою терпеливість до них мене не бери, знай, що сором носив я за Тебе!» (Єр. 15:15).
Про Боже заступництво ми можемо просити у Бога так, як молився Давид: «Вступися за справу мою й мене визволи, за словом Своїм оживи Ти мене» (Пс. 119:154). Сам Господь промовляє до свого народу із книги пророка Осії словами: «А Я – Господь, Бог твій від краю єгипетського, і Бога, крім Мене, не будеш ти знати, і крім Мене немає Спасителя» (Ос. 13:4).
Бог – наш лікар
У Біблії записано багато текстів, де Бог називає Себе нашим лікарем, цілителем, спасителем від хвороб і недугів. Бог каже: «Я – Господь, Лікар твій!» (Вихід 15:26). Він є цілителем тіла й душі. Тіла – зберігаючи та зцілюючи від захворювань; душі – прощаючи беззаконня. Люди після гріхопадіння стали смертними та піддаються впливу різноманітних хвороб, негативних емоцій та стресів, і, відповідно, страждають, як тілесно, так і душевно. Бог же, як Творець людини, добре знає, що потрібно людині для оздоровлення, і подає це у відповідь на молитву тих, хто цього потребує.
Найбільша потреба людини у цьому світі – це тісні відносини з Богом. Через гріх вони зіпсувалися, тому і приходять страждання у наше життя. Бог, допускаючи їх, спонукає людей віднайти єднання з Ним, як з Творцем, та прийняти від Нього прощення гріхів, а разом з тим – зцілення від усякого роду розладів, як тілесних, так і душевних. «Я промовив був: Господи, май же Ти милість до мене, вилікуй душу мою, бо я перед Тобою згрішив» (Пс. 40:5). Бог же говорить: «Верніться, невірні сини, усі ваші відступства Я вилікую!» (Єр. 3:22).
Читаємо: «Нерозумні страждали за грішну дорогу свою й за свої беззаконня. Душа їхня від усякої їжі відверталася, – і дійшли вони аж до брам смерті, і в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх, – Він послав Своє слово та їх уздоровив, і їх урятував з їхньої хвороби!» (Пс. 106:17-20). Бог і сьогодні лікує тих, хто читає Його Слово, в якому є оздоровлення для всіх віруючих людей.
Божий Син Ісус Христос, прийшовши на землю в людському тілі, чинив великі чудеса, зцілюючи багатьох людей. Кожного разу Він стверджував, що чинить лише те, що бачив в Отця, що на небі. Він виконував волю Божу, що проявляється у бажанні оздоровити кожну людину від всякої тілесної чи душевної немочі.
Господь – Пастир
Пастирський характер Бога особливо проявився у пустині, якою блукав Ізраїльський народ сорок років. Бог був з ними вдень і вночі. «Господь ішов перед ними вдень у стовпі хмари, щоб провадити їх дорогою, а вночі – в стовпі огню, щоб світити їм, щоб ішли вдень та вночі. Не відступав удень стовп хмари тієї, а вночі – стовп огню з-перед обличчя народу!» (Вихід 13:21-22). У пустині Бог вчив Свій народ повністю довіряти Йому. Бог забезпечував їх їжею та водою: щодня манна з неба опускалася на землю, а вода, за потреби, виходила зі скелі.
Давид, роздумуючи над тим, що він колись був пастухом у свого батька, зрозумів, що саме такі стосунки Бог має з ним і сказав: «Господь – то мій Пастир, тому в недостатку не буду, – на пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить! Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливості» (Пс. 22:1-3). Божий характер Небесного Пастиря допомагає нам повністю покластися на Нього, як на поводиря серед труднощів і негараздів. Він знає правдиву дорогу, захищає від ворогів, провадить у безпечні місця, де приготовлене все для нашого життя.
Бог миру
Апостол Павло у посланні до Церкви Христа в Римі записав: «А Бог миру нехай буде зо всіма вами» (Рим. 15:33). Отримати Божий мир – головна ціль кожного християнина і досягти її можливо лише через пізнання Божої природи та Його характеру. Бог є сильним і всемогутнім, що може зберегти кожного, хто надіється на Нього. Мойсей добре це розумів і тому сказав до народу: «Ви перейдете Йордан і осядете в Краї, що Господь, Бог ваш, дає вам на спадщину, і Він заспокоїть вас від усіх ворогів ваших навколо, і ви сидітимете безпечно» (Повт. Закону 12:10). Писання навчає, що «Господнє Ім’я – сильна башта: до неї втече справедливий і буде безпечний» (Пр. 18:10). «Він Скеля, а діло Його досконале, всі бо дороги Його справедливі, – Бог вірний, і кривди немає в Ньому, справедливий і праведний Він» (Повт. Закону 32:4). Кожен, хто покладає надію на Нього, не засоромиться.
Ісус Христос говорив Своїм учням: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Ів. 14:27). Перед тим, як заспокоїти учнів, Він розповів їм про кінець світу, про страждання і переслідування, які учні зустрінуть у своєму християнському житті. Тож їм, як і нам, потрібен був Божий мир, який може дати лише Той, Хто є джерелом миру, – Живий Бог.
Бог є Дух
«Бог є Дух, і ті що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Ів. 4:24). Цей текст Писання роз’яснює, що у Бога немає тіла, як у людини. Хоча Писання свідчить, щоб Бог бачить очима, чує вухами, протягує руку, підставляє плече – все робить так, як робить людина. Тому зрозумілим є текст: «І сказав Бог: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою…» (Буття 1:26).
Біблія описує нам дві природи людини, що існують у світі: духовна (небесна) і тілесна або плотська (земна). Духовна природа переважає над тілесною, адже походить від Самого Бога. Зрозуміти Бога може тільки духовна людина, «бо ті, хто ходить за тілом, думають про тілесне, а хто за духом – про духовне» (Рим. 8:5). Бог діє у духовній сфері та впливає на тілесну, щоб виправити її.
Бог святий
Святість Бога є дуже складною темою для розуміння, бо людина не є святою до особистої зустрічі з Богом, і вчинки людини також є далекими від святості. Тож Бог, бувши святим і справедливим, прагне зробити людину святою. Для цього Бог Отець віддав Свого Сина Ісуса Христа, як жертву, що освячує (відділяє від зла) тих, хто вірує в Нього.
У Старому Заповіті під словом «святий» мається на увазі слово кодеш або кадеш (означає відокремленість, очищеність, недоторканість). Читаємо: «Бо Я – Господь, Бог ваш, і ви освятитеся і будьте святі, бо святий Я, і не занечищуйте душ своїх…» (Числа 11:44). Псалмоспівець Давид записав: «Та Ти – Святий, пробуваєш на хвалах Ізраїлевих» (Пс 21:4). Називаючи Себе Святим, Бог підкреслює Свій досконалий характер: добрий, милосердний, безгрішний, люблячий, довготерпеливий, у якому немає підступу та лукавства чи злого наміру.
Фраза «Свят, Свят, Свят» двічі зустрічається в Біблії – перший раз у Старому Завіті (Іс. 6:3), а другий – у Новому (Об. 4:8). Обидва рази фрази були озвучені небесними істотами й обидва рази це трапилось у видінні людини, яка була приведена до Божого престолу: спочатку пророка Ісаї, а потім апостола Івана.
Ісая був безпосереднім свідком святості Бога у своєму видінні, описаному словами: «Року смерті царя Озії бачив я Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі, а кінці одежі Його переповнювали храм. Серафими стояли зверху Його, по шість крил у кожного: двома закривав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав. І кликав один до одного й говорив: «Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!» І захиталися чопи порогів від голосу того, хто кликав, а храм переповнився димом! Тоді я сказав: «Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!» (Іс. 6:1-5).
Серафими покривали себе, ніби намагаючись сховатися на знак визнання своєї недостойности перед Святим. І якщо чисті та святі серафими виявляли таке благоговіння в присутності Бога, то з якою глибокою побожністю повинні наближатися до Нього ми?! Благоговіння, продемонстроване Богу ангелами, має змушувати нас замислитися про власну самовпевненість, коли ми бездумно та нешанобливо поводимо себе в Його присутності, не розуміючи Його святості.
Ісая добре розумів, що він – грішна людина – знаходиться в присутності святого Бога, і його грішна природа не могла втриматися там. Він потребував освячення та очищення. Святий Господь повністю відділений від усього, насамперед нечистого і злого. Давид писав: «Звеличуйте Господа, нашого Бога, і вклоняйтесь підніжкові ніг Його, – Він бо Святий» (Пс. 98:5).
Святість Господа проявляється:
У неповторності: «І до кого Мене прирівняєте, і йому буду рівний? Говорить Святий» (Іс. 40:25). У світі немає нікого подібного нашому Богові та й бути не може, адже Бог є унікальним. Творіння Боже не зможе зрівнятися з Творцем, але Бог очікує від людини, щоб вона повністю наслідувала Його в усякому діянні, особливо у любові.
У праведності: «Бог є світло, і немає в Нім жодної темряви» (1 Ів. 1:5). Темрявою Писання описує нам гріховний стан людини, яка відділена від Бога через гріх, зло і неправду. Темрява виникає тоді, коли зникає світло. Бог є світло, це означає, що в Ньому зовсім немає нічого гріховного чи нечистого. Бог є еталоном правди, і християни завжди повинні звіряти своє життя із принципами Божими, щоб у їхньому житті було менше темряви світу і більше світла Божого. «Так говорить Господь, твій Відкупитель, Святий Ізраїлів: Я – Господь, Бог твій, що навчає тебе про корисне, що провадить тебе по дорозі, якою ти маєш ходити» (Іс. 48:17).
У піклуванні про тих, хто потребує: «Бо так промовляє Високий і Піднесений, повіки Живущий, і Святий Його Ймення: Пробуваю Я на височині та в святині, із зламаним та з упокореним, щоб оживляти духа скромних, і щоб оживляти серця згноблених» (Іс. 57:15). Бог постійно турбується про нужденних, які вдаються до Нього, як до Заступника. Такі люди можуть покластися лише на Бога і тільки від Нього очікують допомоги. Бог завжди готовий заступатися та захистити таких.
У ревності до народу: «Бо Я – Господь, Бог ваш, і ви освятитеся, і будьте святі, бо святий Я…» (Левит 11:44). Святий Бог спонукає людину освячуватися, тобто відділятися від злого і нечистого, щоб перебувати з Богом у єднанні. Бувши Святим, Господь не терпить лукавства чи лицемірства з боку людини, яка устами говорить що є святою, але серце її повне зла та неправди. Тому Апостол Яків закликає: «Наблизьтесь до Бога, той Бог наблизиться до вас. Очистьте руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні!» (Як. 4:8).
У справедливості. «І людина понизиться, і упокориться муж, а очі високих поникнуть, а Господь Саваот возвеличиться в суді, і Бог Святий виявить святість Свою в справедливості» (Іс. 5:15-16). Бог справедливий, адже не може переступити через Своє Слово, яке є Законом для усіх людей. Він є Законодавець, і слідкує за дотримання Свого ж Закону. Бог є незмінний, тому не може вчинити інакше, ніж Сам сказав про Себе.
Бог є суддя
Бог, як Всезнаючий та Всемогутній Творець, все бачить і все контролює, бо панує над усім. Бог є святий та праведний, тож всяка неправда є Йому огидною. Бог гнівається на злочинні наміри серця людини і буде судитися з людьми, що грішать і не прагнуть святості Божої. «Бог Суддя справедливий, і щоденно на злого Бог гнівається» (Пс. 7:12).
Кожна людина прагне справедливого ставлення до себе. Так і Бог постійно допомагає скривдженим і чинить їм правосуддя. Давид писав: «Я знаю, що зробить Господь правосуддя убогому, присуд правдивий для бідних, – тільки праведні дякувати будуть Йменню Твоєму, невинні сидітимуть перед обличчям Твоїм» (Пс. 139:13). Про людину, яка надіється на справедливого Бога, написано: «Блаженний кому його поміч – Бог Яковів, що надія його – на Господа, Бога його, що небо та землю вчинив, море й усе, що є в них, що правди пильнує навіки, правосуддя вчиняє покривдженим, що хліба голодним дає! Господь в’язнів розв’язує, Господь очі сліпим відкриває, Господь випростовує зігнутих, Господь милує праведних! Господь обороняє приходьків, сироту та вдовицю підтримує, а дорогу безбожних викривлює!» (Пс. 146:5-9).
Людина може повністю довіряти Богу. Він очікує, щоб людина будувала духовні відносини з Богом Отцем. Пророк Єремія записав Господні слова: «Бо хто буде хвалитись, хай хвалиться тільки оцим: що він розуміє та знає Мене, що Я – то Господь, Який на землі чинить милість, правосуддя та правду, бо в цьому Моє уподобання, каже Господь!» (Єр. 9:23).
В кінці днів Господь проявить Себе як суддя всіх живих і мертвих (1 Петр. 4:5). І це буде прояв не турботливого та всепрощаючого Бога, а справедливого судді, що приготував покарання для грішників та переступників Божого слова. В книзі Об’явлення читаємо, що святі Божі люди кликали гучним голосом: «Аж доки, Владико святий та праведний, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу?» (Об. 6:10).
Святий і Благословенний Господь, до Тебе вдаюся серцем і розумом. Допоможи пізнати Тебе і силу Твою, відкрий мені радість від спілкування з Тобою і наповни моє серце розумінням Твоєї величі та всемогутності. Проведи мене, Боже, стежкою правди в оселі неба, де престол благодаті Твоєї і освяти мене, щоб отримати святість, як Ти Святий. Амінь.
