«Ми знаємо, що Син Божий прийшов, і розум нам дав, щоб пізнати Правдивого, і щоб бути в правдивому Сині Його, Ісусі Христі. Він Бог правдивий і вічне життя!» (1 Ів. 5:20)
Значення імені Ісуса
«І вона вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів» (Мт. 1:21). Читаючи Біблію, можна помітити, що імена дітям вибирають не просто так, а вони несуть в собі певне значення. Для євреїв вибір імені дитини – особливо важливий момент, адже ім'я дитини може містити в собі певну інформацію про переживання батьків, настанову від Бога чи пророцтво на майбутнє.
Що ж означає ім'я Божого Сина Ісуса Христа? Слід розуміти, що такого звучання імені «Ісус» у єврейській мові немає. Це ім'я звучить так: «Ієшуа» або «Єгошуа». Звучання цього імені в українській мові – «Ісус» – результатом перекладу Біблії. Різними мовами це ім'я звучить по різному.
Для нас важливо зрозуміти той факт, що в імені Сина Божого закладена інформація, що близько до нас перебуває Небесний Отець. Читаємо у пророків: «Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть ім'я Йому: Еммануїл» (Іс. 7:14), що в перекладі є: «З нами Бог».
У Євангелії читаємо слова Ісуса Христа, які прямо говорять, що Він з Отцем нероздільний: «Слова, що Я вам говорю, говорю не від Себе, а Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла ті. Повірте Мені, що Я – в Отці, а Отець – у Мені! Коли ж ні, то повірте за вчинки самі» (Ів. 14:10-11). Зі старозавітних книг знаємо, що Бог Отець завжди перебував зі Своїм народом у скинії завіту. У книгах Нового завіту читаємо слова Ісуса: «І ото я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт. 28:20).
Тепер звернемось до оригінального написання імені тому, що більшість книг Біблії написана єврейською мовою. У євреїв Ім’я Ісуса читається ישוע або יהשוה дослівно Єгошуа, а ім’я Бога Отця – יהוה, дослівно Єгова. Вперше така назва Всевишнього зустрічається у книзі «Вихід»: «Господь – Муж війни, Єгова – Йому Ймення» (Вихід 15:3). А вже ім’я Сина Божого складається з двох слів: «Єго» та «шуа», що означає «Бог спасає». Зокрема, сам Господь промовив до Мойсея: «Ось Я посилаю Ангола перед лицем твоїм, щоб Він охороняв у дорозі тебе, і щоб провадив тебе до того місця, яке Я приготував. Стережися перед лицем Його, і слухайся Його голосу! … бо Ім’я Моє в Ньому» (Вихід 23:20-21).
Отже, слід розуміти, що через Свого Сина Ісуса Бог Отець спасає людей від їхніх гріхів. Про що читаємо: «Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:17).
До речі, у старозавітних книгах Біблії зустрічаємо випадок, коли Мойсей дав нове ім'я для Осії, Навинового сина, назвавши його Ісусом (Числа 13:16). Далі вже читаємо, що саме Ісус, син Навина, був провідником для народу Ізраїльського і, перевівши його через Йордан, впровадив його у землю обітовану.
Пророк Ісая написав: «Бо дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть Ім'я Йому: Дивний Порадник, Бог Сильний, Отець вічності, Князь миру» (Іс. 9:5). Про Ісуса Христа та Його величне і святе Ім'я можна писати ще багато. Однак слід твердо усвідомити, що саме Ісус Христос є надія для повсякденного нашого життя, визволення від гріхів і захист від ворожих духовних нападок. Про це свідчить Його Ім'я.
Син Божий
Ми вже розуміємо, що Ісус прийшов у цей земний світ, як Божий Син. В Ньому відображалася духовна природа Отця, адже народження Ісуса відбулося за безпосередньої участі Святого Духа. Тож в Ісуса не було гріховної природи Адама, і Він завжди міг перебувати з Небесним Отцем у тісному єднанні через молитовне спілкування та постійну присутність Святого Духа. Коли Писання відкриває нам Божу природу Ісуса, то обов'язково вказує на місію Христа – померти за гріхи всього людства. Це могла зробити тільки людина з Божою природою.
Ісус робив великі чудеса, які не могла б вчинити проста людина без влади та сили Божої. Дивлячись на це, учні говорили Йому: «Ти справді Син Божий!» (Мт. 14:33). Ісус говорив слова та навчав народ про Боже Царство, як засновник та очевидець. Згадаємо розмову Ісуса з юдеями. «Поправді, поправді кажу вам: Хто слово Моє берегтиме, не побачить той смерті повік!» І сказали до Нього юдеї: «Тепер ми дізнались, що демона маєш: умер Авраам і пророки, а Ти кажеш: Хто науку Мою берегтиме, не скуштує той смерті повік. Чи ж Ти більший, аніж отець наш Авраам, що помер? Та повмирали й пророки. Ким Ти робиш Самого Себе?» Ісус відповів: «Як Я славлю Самого Себе, то ніщо Моя слава. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви кажете, що Він Бог ваш. І ви не пізнали Його, а Я знаю Його. А коли Я скажу, що не знаю Його, – буду неправдомовець, подібний до вас. Та Я знаю Його, – і слово Його зберігаю. Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, – і він бачив, і тішився». А юдеї ж до Нього сказали: «Ти й п'ятдесяти років не маєш іще, – і Авраама Ти бачив?» Ісус їм відказав: «Поправді, поправді кажу вам: Перш ніж був Авраам, – Я є». (Ів. 8:51-58).
Євангеліст Іван написав про Ісуса, що Він є Боже Слово. «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його … І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця. Іван [Христитель] свідчить про Нього, і кликав, говорячи: «Це був Той, що про Нього казав я: Той, Хто прийде за мною, існував передо мною, бо був перше, ніж я» … Ніхто Бога ніколи не бачив, – Однороджений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був» (Ів. 1:1-5, 14-15, 18).
Небесний Бог Отець, Ісус та Святий Дух спільно творили видимий і невидимий світ. Ісус завжди перебував і перебуває в Отці та зберігає нерозривність з Ним. Коли сталося гріхопадіння в Едемі, Ісус вийшов від Отця та прийшов на землю в людському тілі, але Його дух залишився тісно зв’язаним з Отцем. Читаємо: «Тому то, входячи в світ, Він говорить: «Жертви й приношення Ти не схотів, але тіло Мені приготував. Цілопалення й жертви покутної Ти не жадав». Тоді Я сказав: Ось іду, в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже!» (Євр. 10:5-7).
Головне звинувачення проти Ісуса на фарисейському суді звучало так: «Ми маємо Закон, а за Законом Він мусить умерти, – бо за Божого Сина Себе видавав» (Ів. 19:7). Згідно з законом Мойсея, ніхто не міг прирівнювати себе до Бога. Але саме ця особливість Ісуса стала основою у винесенні смертного вироку для Нього.
Син Людський
Бувши Божим Сином, Ісус ніколи Себе так не називав. Він повсякчасно казав про Себе, що Він є Син Людський. Коли апостол Петро отримав духовне відкриття, що Ісус – то Христос, Син Бога Живого, то Ісус наказав Своїм учням, щоб нікому не казали, що Він – Христос і Спаситель світу (Мт. 16:16, 20).
Ісус народився від єврейської дівчини Марії, тому мав людську природу з усіма притаманними їй особливостями та емоціями, окрім гріха. Тільки у тілі Ісус міг виконати основне Своє призначення – померти за гріхи всього світу. Він казав: «Син бо Людський прийшов, щоб спасти загинуле» (Мт. 18:11).
Євреї не хотіли приймати Ісуса, як Спасителя, і всяко перечили Йому. Ісус сказав: «Коли ви підіймете Людського Сина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не дію, але те говорю, як Отець Мій Мене був навчив. А Той, Хто послав Мене, перебуває зо Мною; Отець не зоставив Самого Мене, бо Я завжди чиню, що Йому до вподоби. Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували» (Ів. 8:28-30). Ісус цими словами описав, якою смертю Він повинен вмерти заради спасіння людей, – бути піднесеним над землею на хресті. Ісус виконував волю Божу про Себе заради всіх нас.
Писання спонукає нас уподібнитися Ісусу, як Синові Людському, а Він може нам у цьому допомогти, бо і Він страждав, був переслідуваний, зневажений і вбитий. «Тому мусів бути Він у всьому подібний братам, щоб стати милостивим та вірним Первосвященником у Божих справах, для вблагання за гріхи людей. Бо в чому був Сам постраждав, випробовуваний, у тому Він може й випробовуваним допомогти» (Євр. 2:17-18).
Помазанець
Частина книг Біблії є перекладена з грецької мови. Тому інколи у Біблії можна зустріти іншу назву Божого Сина, яка звучить «Христос» (грецькою – Χριστός). Змістовий переклад свідчить, що «Христос» означає «Помазанець», а в євреїв – «Месія».
Слово «Помазанець» у єврейських текстах Біблії вживається, як епітет, що позначає причетність до Святого Духа через помазання оливою. У Старому Завіті помазаниками називалися царі, пророки та первосвященники після прийняття ними посади та подальшого помазання, як свідоцтва особливого обдарування та вибраності. Таке помазання було на Ісусі Христі, адже читаємо: «На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав» (Лк. 4:18).
Вибраність Ісуса Христа, як Месії, підтверджується пророчими словами Мойсея: «Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, Такого, як Я, поставить тобі Господь, Бог твій, – Його будете слухати … Поставлю Пророка для них з-поміж їхніх братів, Такого, як ти, і дам Я слова Свої в уста Його, і Він їм говоритиме все, що Я накажу. І станеться, кожен, хто не слухатиме слів Моїх, що Той Пророк говоритиме Моїм Ім'ям, – Я покараю того» (Повт. Закону 18:15-19).
Ісус бажав відкритися Своїм учням, як Месія (Помазаник, Спаситель), щоб через таке пізнання учні увірували в Нього. Одного разу Він запитав їх: «А ви за кого Мене маєте?» Апостол Петро сказав: «Ти – Христос, Син Бога Живого!» (Мт. 16:15-16). Слово «Христос» не має нічого спільного зі словом «хрест». Знаючи, що Ісус Христос був розіп’ятий на хресті, люди думають, що ймення «Христос» означає мученик, що вмер хресною смертю. Тому і дійство «водного чи духовного хрищення» називають «хрещенням». Насправді це велика помилка.
Про велике значення імені Ісуса свідчать слова апостола Павла: «Він упокорив Себе бувши слухняним аж до смерті, і то смерті хресної... Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я, щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних і земних, і підземних, і щоб кожний язик визнавав: Ісус Христос – то Господь, на славу Бога Отця» (Фил. 2:8-11).
Апостол Павло назвав Ісуса – Господом. Так і є. Ісус – наш Господь. Апостол Петро, отримавши відкриття від Святого Духа, промовив: «До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти – Христос, син Бога Живого!» (Ів. 6:68). Подібно апостолам нам потрібно визнати та сповідувати Ісуса Христа нашим Господом і Спасителем, щоб Він міг рятувати наші душі від гріховного падіння та духовної смерті.
Місія Христа
Едемський сад був місцем створення найпрекраснішого творіння Божого на землі – людини. «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею» (Буття 2:7). «І Бог на Свій образ людину створив» (Буття 1:27). Людина стала вінцем усього творіння Божого. Ідеальний світ – людина у гармонії з природою і Господом Богом, Який все створив.
Той же Едемський сад став місцем найбільшої трагедії в історії людства – гріхопадіння, що стало причиною відділення людини від Бога. Здавалося б, що немає у світі нічого, що може розділити тісний і вічний союз Бога і людини. Це єднання було заплановане Богом і скріплене вічним Божим Завітом. Виявилося, що людина є вільна у виборі того, що їй робити. Бог не відняв у неї можливість вирішувати як вчинити – по-Божому чи по-людському. Людина зробила свій власний вибір, користуючись людським тілесним пожаданням. Заборонений плід у людських очах став принаднішим, ніж послух Божому слову. Один крок, один рух, один дотик, – і гріховна природа запанувала у серці людини. Переступ Адама і Єви відділив людину від Бога.
Реакція Творця на такий необдуманий вчинок людей проявилася до Єви словами: «Що це ти наробила?» (Буття 3:13). В один момент людина знехтувала Божими благословіннями й турботою. Бог прокляв змія, який спокусив Єву, та промовив пророцтво про майбутній прихід Спасителя та духовного порятунку людства: «І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Буття 3:15).
Пройшли тисячі років з того дня, і ось у Вифлеємі, за словом пророків, у стайні народився хлопчик з дивним іменем «Еммануїл», що в перекладі є «З нами Бог» (Мт. 1:23). Народженню Ісуса сприяла покірність Марії, послушність Йосипа та зачаття від Святого Духа. І ось на землю в тілі об’явився Божий Син, щоб виконати пророцтво, сказане в Едемі.
У Єрусалимському храмі, куди батьки Ісуса прийшли поклонитися і принести жертву згідно з законом, перебував праведний Симеон. Побачивши новонародженого Ісуса, він промовив: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами» (Лк. 2:29-31).
«Тому то, входячи в світ, Він [Ісус] говорить: «Жертви й приношення Ти не схотів, але тіло Мені приготував» (Євр. 10:5). Поправді, сталося велике чудо – серед людей з’явився Бог у людському тілі, щоб вчинити присуд гріху і понести відповідне покарання. Апостол Павло описує це так: «Безсумнівно, велика це таємниця благочестя: Хто в тілі з’явився, Той оправданий Духом, Анголам показався, проповіданий був між народами, увірувано в Нього в світі, Він у славі вознісся» (1 до Тим. 3:16).
Тридцять років по тому Ісус з’явився на березі ріки Йордан, де Іван христив людей на покаяння, і чув слова Івана: «Ось Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ів. 1:29). В цей же день у Йорданській воді Небесний Отець проголосив: «Ти Син Мій улюблений, що Я вподобав Тебе!» (Лк.3:22). Місія відкуплення розпочалася закликом Христа: «Збулися часи, – і Боже Царство наблизилось. Покайтеся і віруйте в Євангелію!» (Мр. 1:15).
У синагозі рідного міста Назарет Ісус відкрив Своє покликання словами пророка Ісаї: «На мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування» (Лк. 4:18-19). Галілея, Самарія, Юдея, – не було краю чи міста, яке б не відвідав Ісус як учитель, пророк, цілитель, лікар, наставник чи опікун. Всюди, куди ступала нога Ісуса, збиралися безліч людей, щоб послухати Його та оздоровитися від недугів своїх, а також ті, хто від духів нечистих страждав, – і вони оздоровлялися. «Увесь же народ намагався бодай доторкнутись до Нього, бо від Нього виходила сила, і всіх оздоровляла» (Лк. 6:18-19).
Ісус не міг перебувати на землі повсякчасно. Тож Він вибрав Собі дванадцять послідовників, яких назвав учнями та апостолами. Серед них був і Його зрадник. Тож найперше, що хотів Ісус, це дати учням істинне розуміння того, хто Він є. «І сталось, як на самоті Він молився, з ним учні були. І спитав Він їх, кажучи: «За кого Мене люди вважають?» Вони ж відповіли та сказали: «За Івана Христителя, а ті за Іллю, а інші, – що воскрес один із давніх пророків». А Він запитав їх: «А ви за кого Мене маєте?» Петро ж відповів та сказав: «За Христа Божого!» (Лк. 9:18-20). Симон ствердив: «Ти – Христос, Син Бога Живого!» А Ісус відповів і до нього промовив: «Блаженний ти Симоне, сину Іонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець» (Мт. 16:16-17). Бог Отець відкрив учням правдивий погляд на Ісуса, як Месію, Христа (Помазанця) і Спасителя, якого очікував Ізраїль.
Діла, які чинив Ісус на землі, відкривали людям Божий характер. Ісус показав, що Бог любить, опікується знедоленими, турбується про убогих, зцілює хворих, дає прозріння сліпим, очищає прокажених, звільняє одержимих, і водночас ненавидить лицемірство і неправду, ревно прагне чистоти людського серця. Увійшовши у Єрусалимський храм, Ісус не міг стерпіти його занечищення. Він «вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і поперевертав грошомінам столи, та ослони – продавцям голубів» (Мт. 21:12).
Ісус казав: «Я нічого не можу робити Сам від Себе. Як я чую, суджу, і Мій суд справедливий, – не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене» (Ів. 5:30). Закономірним було і бажання учнів побачити Бога, Якого представляв Ісус на землі. Тож Ісус казав: «Ніхто Бога ніколи не бачив, – Однороджений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив» (Ів. 1:18). «Хто бачив Мене, той бачив Отця… Слова, що Я вам говорю, говорю не від Себе, а Отець, що в мені перебуває… Повірте Мені, що Я – в Отці, а Отець – у Мені!» (Ів. 14:9-11).
Три роки проповідей і великих Божих чудес закінчилися славним в’їздом у місто Єрусалим. Люди приймали Ісуса, як царя: стелили одяг та пальмові віття, вигукували: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, Хто йде у Господнє Ім’я! Осанна на висоті!» (Мт. 21:8).
Через чотири дні цей же народ вигукували перед Пилатом: «Розіпни, розіпни Його!» (Лк. 23:21). Багряниця покрила зранені плечі, терновий вінок вп’явся шипами у скроню, численні удари батогами по тілі, плювання в обличчя, удари палицею по голові, хрест на плечах – ось нагорода Ісуса від людей, яких Він прийшов спасти від гріха та вічної погибелі в пеклі.
Нічого змінити неможливо! Попереду дорога на Голгофу, а там – пробиті руки та ноги, проколотий бік, оцет на губах, гріх світу на плечах і найважче – Отець залишає Сина самотнім. У Ісуса на устах гіркі слова: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Мт. 27:46). Ось вона трагедія, що трапилася в Едемі – розділення Бога і людини через гріх. Ісус знову це переживає, і платить ціну за кожного з нас, хто чинив, чинить і буде чинити беззаконня, зневажаючи Святого Бога. Краплі крові падають вниз, тіло Христа несе страждання. І ось останній подих, щоб вимовити ключові слова Своєї місії на землі: «Звершилось!» (Ів. 19:30). Ісус повністю виконав бажання Отця – через Свою смерть привернув людей до Бога.
Два дні, які слідували за цим, були, мабуть, найважчими для учнів в їхньому житті. Розлучення з Ісусом стало періодом важкого випробування віри майбутніх апостолів. Тож неділя, день воскресіння Христа з мертвих, стала початком нового життя заради спасіння людства. Спаситель не залишився з мертвими, але воскрес і Своєю смертю переміг смерть. Ціну було заплачено, і пророцтво, промовлене Богом в Едемі, виконалося. Кров Ісуса змила гріх Адама. «Бо коли за переступ одного померло багато, то тим більша благодать Божа й дар через благодать однієї Людини, Ісуса Христа, щедро спливли на багатьох» (Рим. 5:15).
«Ось тому, як через переступ одного на всіх людей прийшов осуд, так і через праведність Одного прийшло виправдання для життя на всіх людей» (Рим. 5:18). Щоб отримати виправдання від Бога через Ісуса Христа, потрібно увірувати в Нього. Щоб увірувати по-справжньому, потрібно спочатку зрозуміти та прийняти ту духовну перемогу, яку здобув Ісус на хресті.
Відкупитель
В Едемському саду Адам заплатив ціну за своє бажання стати подібним Богові та знати добро і зло. Душа Адама, а з ним і всі ми, були продані сатані. Дух Адама помер для Бога і народився для гріха. Тисячоліттями людство боролося з гріховною природою, успадкованою від першого чоловіка, і не було нічого та нікого, хто б дарував звільнення від цього.
Апостол Павло писав: «Я тілесний, проданий під гріх» (Рим. 7:14). Щоб викупити собі людей із рабства гріха, потрібно було заплатити ціну. Біблія стверджує, що «заплата за гріх – смерть» (Рим. 6:23). Кожну людину, яка живе у гріху і не кається, очікує майбутнє покарання – вічні муки у вогняному озері. Про це говорить вічне Боже Слово. Постанова Божа незмінна, тож Бог вирішив Сам заплатити за нас життям Свого улюбленого Сина.
Писання стверджує: «І майже все за Законом кров’ю очищується, а без пролиття крові не має відпущення» (Євр. 9:22). Ісус добре розумів, що Він прийшов на землю, щоб померти на хресті. Його свята кров повинна була очистити грішну людину від гріха і зробити її святою перед Богом. Він мав стати Відкупителем у Божих очах. Ціна нашого спасіння стала надто великою – життя Божого Сина.
Через смерть Ісуса на хресті Бог «визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина, в Якім маємо відкуплення і прощення гріхів» (Кол. 1:13-14). «А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, – праведністю ж, і освяченням, і відкупленням» (1 Кор. 1:30).
Прощення гріхів дарується людині безоплатно. «А Божа правда через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає, бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але да́рмо [безоплатно] виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення давніше вчинених гріхів, за довготерпіння Божого, щоб виявити Свою правду за теперішнього часу, щоб бути Йому праведним, і випра́вдувати того, хто вірує в Ісуса» (Рим. 3:22-26).
Спаситель
Гріховний стан, в якому перебували люди, провадив їх до вічної погибелі. Адже попереду усіх чекає зустріч зі справедливим Суддею, Який не буде дивитися на наш характер чи добрі діла. Погляд Бога буде звернений на книгу Життя Агнця, де записані імена тих, хто покаявся і увірував в Ісуса (Об. 21:27). Тож гріх – це велика духовна проблема, яка не вирішується сама собою. Від неї потрібно рятуватися. А як це зробити без Спасителя та Визволителя?
Він потрібен тоді, коли є небезпека погибелі. Тож Бог змилосердився над нами та дав нам Спасителя, через Якого люди могли б рятуватися від майбутнього гніву Божого. Про прихід Ісуса, як Спасителя, Ангол звістив Йосипові у сні: «Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній – то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому Ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів» (Мт. 1:20-21). Раніше ми вже згадували, що ім’я «Ісус» означає «Спаситель».
Першими, хто почув звістку про народження Спасителя Христа, були пастухи, що пасли отару свою поблизу Віфлеєму. Ангел з’явився їм і промовив: «Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк. 2:11). Ангел наголосив, що Христос народився для них і для нас, для всіх, хто очікував Його приходу на землю із місією порятунку душі.
Ісус Христос, як Спаситель, відкрився у розмові із самарянкою, що прийшла брати воду із криниці. Читаємо слова Ісуса: «Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння – від юдеїв. Але наступає година, і тепер вона є, коли богомольці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомольців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись». Відказує жінка Йому: «Я знаю, що прийде Месія, що зветься Христос, – як Він прийде, то все розповість нам». Промовляє до неї Ісус: «Це Я, що розмовляю з тобою...» (Ів. 4:22-26). Цей текст прямо відкриває істину про місію Ісуса – спасти людей від гріха.
Чи було можливим спасіння до Ісуса? Божий закон, даний людям через Мойсея, передбачав покарання за проступки та злочини. Однак народ повинен був постійно приносити у жертву тварин, щоб Бог прощав гріхи народу. Читаємо: «І приведеш бичка до скинії заповіту, і покладе Аарон та сини його руки свої на голову того бичка. І заріжеш того бичка перед Господнім обличчям при вході до скинії заповіту. І візьмеш крови бичка, і помажеш на рогах жертівника пальцем своїм, а всю кров виллєш до основи жертівника. І візьмеш увесь лій, що покриває нутро, і сальника на печінці, і обидві нирки та лій, що на них, та й спалиш на жертівнику. А м'ясо бичка, і шкуру його та нечистоти його спалиш в огні поза табором, – це жертва за гріх» (Вихід 29:10-14). Без пролиття крові неможливе прощення.
Проте кров тварин не могла виправдати людину та знищити гріх, але лише покривала гріх до чергового принесення жертви. «Бо Закон, мавши тільки тінь майбутнього добра, а не самий образ речей, тими самими жертвами, що завжди щороку приносяться, не може ніколи вдосконалити тих, хто приступає. Інакше вони перестали б приноситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідомості гріхів. Але в них спомин про гріхи буває щороку, бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!
Тому то, входячи в світ, Він [Ісус] говорить: «Жертви й приношення Ти не схотів, але тіло Мені приготував. Цілопалення й жертви покутної Ти не жадав. Тоді Я сказав: Ось іду, – у звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже! Він вище сказав, що жертви й приносу, та цілопалення й жертви покутної, – які за Законом приносяться, – Ти не жадав і Собі не вподобав. Потому сказав: Ось іду, щоб волю Твою чинити, Боже.
Відміняє Він перше, щоб друге поставити. У цій волі ми освячені жертвоприношенням тіла Ісуса Христа один раз. І кожен священник щоденно стоїть, служачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніколи не можуть зняти гріхів. А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і назавжди «по Божій правиці засів», далі чекаючи, «аж вороги Його будуть покладені за підніжка Його ніг». Бо жертвоприношенням одним вдосконалив Він тих, хто освячується» (Євр. 10:5-14).
У період Старого Заповіту люди добре розуміли, що в момент смерті тварини, яка приносилася за гріх, Бог покривав гріх, і людина могла приходити перед Його лице, не боячись Божого гніву. Своєю смертю Ісус не просто покрив гріх, Він знищив його раз і назавжди. Кожен, хто вірить в це, може приймати жертву Христа, як спасительну для себе.
Спасительна сила Христа особливо сильно і явно почала проявлятися після Його вознесіння до Отця. Апостоли понесли у світ Добру Новину про спасіння душі. Вони навчали: «І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім’я, той спасеться» (Дії 2:21). За всякого часу і кожну людину вони закликали вірити в Ісуса: «Віруй в Господа Ісуса, – і будеш спасенний ти сам та твій дім» (Дії 16:31).
Ісус Христос навчав: «Поправді, поправді кажу вам, що Я – двері вівцям. Усі, скільки їх перше Мене приходило, – то злодії й розбійники, але вівці не слухали їх. Я – двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться, і той ввійде та вийде, і пасовисько знайде. Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали» (Ів. 10:7-10). Ісус став спасителем не тільки від гріха, але й від прокляття Закону, який передбачав покарання хворобами, голодом і моровицею та бідністю. Ісус приніс нам визволення від законного покарання за порушення Божих постанов. Він дарує нам життя з подостатком.
Кров Завіту
Книги Старого Заповіту відкривають нам істину про те, що відкуплення за гріх відбувається шляхом проливання крові невинної жертви. «І майже все за Законом кров’ю очищується, а без пролиття крови не має відпущення» (Євр. 9:22). Кров Ісуса Христа має велику силу і приносить примирення з Богом, виправдання від провини, духовну спільність, відкуплення від покарання за гріх, очищення від гріховної нечистоти, обмивання від гріховних плям.
Примирення. Найперше кров Христа дарує прощення провини за гріх. «Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення давніше вчинених гріхів» (Рим. 3:25). Кожен, хто вірує у жертву Ісуса Христа на Голгофі отримує примирення з Богом. Бувши Його ворогами через переступ Божого Слова, ми примиряємося і поєднуємося з Ним кров’ю Ісуса (Кол. 1:20).
Виправдання. Грішник не може встояти на суді Божому, адже проти нього свідчить його грішне життя. Щоб уникнути вироку Божого суду, потрібне виправдання за беззаконня. Кров Ісуса відвертає Божий гнів. «Тож тим більше спасемося Ним від гніву тепер, коли кров’ю Його ми виправдані» (Рим. 5:9). Віруючи у кров Ісуса, що була пролита за наші провини, ми стаємо праведними у Божих очах.
Відкуплення. Ісус Христос пролив Свою дорогоцінну кров для того, щоб відкупити нас від майбутнього Божого гніву. Апостол Петро наголошував: «І знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марного вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров'ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти, що призначений був іще перед закладинами світу, але був з'явлений вам за останнього часу» (1 Петр. 1:18). «Маємо в Ньому відкуплення кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його» (Еф. 1:7).
Очищення. Кров Христа очищає нас усіх, хто вірує. Йдеться не про фізичну чистоту, а про духовну. Тілесну чистоту можна отримати власними зусиллями, а духовну – лише через пролиття крові Христа. «Коли ж ходимо у світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один з одним і кров Ісуса Христа, Його Сина очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7). Послання до євреїв наголошує: «Скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому» (Євр. 9:14). Кров Христа звільняє нас від сумління грішника і дарує праведність Божу.
Обмивання. Гріхи, наче брудні плями на нашому одязі й тілі, свідчать про нашу духовну нечистоту. Тож очищення душі, наче обмивання, потрібне кожному грішнику. Іван писав, що Ісус нас полюбив і кров’ю обмив нас від наших гріхів (Об. 1:5). Святі, що будуть перебувати перед престолом Божої благодаті будуть засвідчені тим, що вони «прийшли від великого горя, і випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця» (Об. 7:14).
Рани, які оздоровлюють
Ісус подарував нам не лише спасіння душі та визволення від наших гріхів, але й оздоровлення від наших хвороб і тілесної немічності. І таке оздоровлення також потрібно приймати вірою.
Ісус Христос прийшов у цей світ, як Пророк, Учитель, Наставник, Спаситель і Лікар. Книги Євангелії свідчать про безліч чудесних зцілень, які чинив Ісус Своїм словом і покладанням рук. Одне з них записане у Євангелії від Матвія: «Як прийшов же Ісус до Петрового дому, то побачив тещу його, що лежала в гарячці. І Він доторкнувся руки її, – і гарячка покинула ту... І встала вона, та Йому прислуговувала! А коли настав вечір, привели багатьох біснуватих до Нього, – і Він словом Своїм вигнав духів, а недужих усіх уздоровив, щоб справдилося, що сказав був Ісая пророк, промовляючи: Він узяв наші немочі, і недуги поніс» (Мт. 8:14-17).
Цей текст повертає нас у минуле, коли пророкував серед Ізраїля пророк Ісая. Він записав: «Бо Він [Ісус] виріс перед Ним [Богом], мов галузка, і мов корінь з сухої землі, – не мав Він принади й не мав пишноти; і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати! Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хворобами, і від Якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його... Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив...
А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, – кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено! Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, – і на Нього Господь поклав гріх усіх нас! Він гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення, і як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст...» (Іс. 53:2-7).
Пророк описав нам страждання Христа і Його спасительну жертву. Разом з гріхом на плечі Ісуса Бог поклав наші немочі та болі, які були частиною прокляття за невиконання Божого Закону. Тож Христос не тільки переміг гріх і смерть, але й дарував усім, хто повірить, зцілення від усякої хвороби.
Перед вознесінням до Отця Ісус навчав учнів перебувати у вірі, йти по цілому світові та проповідувати Євангелію, класти руки на хворих, щоб добре їм було (Мр. 16:15-18).
Примиритель
На Голгофівідбулося примирення Бога з людьми. Читаємо: «А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров'ю. Він бо наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, – Він Своєю наукою знищив Закон заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши» (Еф. 2:13-16). Дерев’яний хрест, який Ісус ніс на Своїх плечах, став місцем укладення перемир’я між Богом і людьми. На хресті була розп’ята наша гріховна природа, яка постійно спонукає нас до гріховних вчинків.
Тисячі років назад Яків передбачив прихід Ісуса, як Примирителя, коли промовив: «Не відійметься берло від Юди, ані з його стегон законодавець, аж прийде Примиритель, що Йому буде послух народів» (Буття 49:10).
Примирення, ніщо інше, як встановлення мирних стосунків після ворожих відносин. Апостол Яків писав: «Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом – то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається» (Як. 4:4). Гріх у житті людини призводить до того, що людина стає ворогом самому Богові, бо чинить те, що Йому огидне. Ворожість у стосунках з Богом проявилася в тому, що Він призначив місце для вічного перебування там сатани та відпалих ангелів та всіх, хто піддався його впливу і віддались гріховному життю (2 Петр. 2:4). Пекло, а пізніше і «геєна огненна», стануть місцем вічних мук і страждань.
Грішна людина настільки сильно віддалена від Бога, що у світі немає такої сили, яка могла б все направити, окрім жертви Ісуса Христа. Бог сильно полюбив людей і, не дивлячись на нашу гріховну і немічну природу, захотів помиритися з нами. «Бо Христос, коли ми були ще недужі, своєї пори помер за нечестивих. Бо навряд чи помре хто за праведника, ще бо за доброго може хто й відважиться вмерти. А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками. Тож тим більше спасемося Ним від гніву тепер, коли кров'ю Його ми виправдані. Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше примирившися, спасемося життям Його. І не тільки це, але й хвалимося в Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, що через Нього одержали ми тепер примирення» (Рим. 5:6-11).
Через віру в Ісуса Христа ми отримуємо великий подарунок – мир з Богом, і для нас відкриваються оселі неба, де нас чекає Небесний Отець. «Бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення. Оце ми, як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!» (2 Кор. 5:19-20). Кожен, хто особисто зустрівся з Ісусом, пізнав Божу любов і прощення провин. Така людина не може залишатися бездіяльною, якщо навколо ще так багато неспасенних людей, дорога яких веде у погибель. Істинні християни розуміють, що жертва Ісуса змиває провини та очищає духовний одяг. Павло писав про нас: «І вас, що були колись відчужені й вороги думкою в злих учинках, тепер же примирив смертю в людськім тілі Його, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою, якщо тільки пробуваєте у вірі тверді та сталі, і не відпадаєте від надії Євангелії, що ви чули її, яка проповідана всьому створінню під небом, якій я, Павло, став служителем» (Кол. 1:21-23).
Посередник
Ісус Христос став посередником між Богом і людьми, щоб дати примирення, принести спасіння, дарувати наближення до милості Бога Отця. Через жертву Христа Бог уклав з людьми Новий Заповіт (Нову угоду) на нових умовах (Євр. 12:24).
Автор послання до євреїв писав: «Тому Він – Посередник Нового Заповіту, щоб через смерть, – що була для відкуплення від переступів, учинених за першого заповіту, – покликані прийняли обітницю вічного спадку. Бо де заповіт, там має відбутися смерть заповітника, заповіт бо важливий по мертвих, бо нічого не варт він, як живе заповітник. Тому й перший заповіт освячений був не без крови: Коли бо Мойсей сповістив був усі заповіді за Законом усьому народові, він узяв кров козлів та телят із водою й червоною вовною та з ісопом, та й покропив і саму оту книгу, і людей…Отож, треба було, щоб образи небесного очищалися цими, а небесне саме кращими від оцих жертвами. Бо Христос увійшов не в рукотворну святиню, що була на взір правдивої, але в саме небо, щоб з'явитись тепер перед Божим лицем за нас» (Євр. 9:15-23-24).
Ісус виступив від імені людей, і представив їх перед Божим лицем, як прощених, чистих, спасенних. Павло писав: «Один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми, – людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх» (1 до Тим. 2:5-6). Називаючи Ісуса Посередником, Писання спонукає нас звертатися до Нього, як до представника у відносинах між Богом і людьми. Такі функції представництва перед Богом виконували лише первосвященники.
Той, хто читає Євангелію, мабуть, помічав, що Ісус постійно закликав усіх приходити до Нього за допомогою чи розрадою. Читаємо: «Ісус же сказав їм: «Я – хліб життя. Хто до Мене приходить, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, – ніколи не прагнутиме. Але Я вам сказав, що Мене хоч ви й бачили, та не віруєте. Усе прийде до Мене, що Отець дає Мені, а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть. Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене. Оце ж воля Того, Хто послав Мене, – щоб з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскресив те останнього дня. Оце ж воля Мого Отця, – щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, – і того воскрешу Я останнього дня» (Ів. 6:35-40). Цими словами Ісус дає нам підтвердження, що саме Він є істинним посередником між Богом і людьми, щоб ми мали віру та покладали тверду надію на Нього.
Первосвященник
В період існування старозавітного храму функції представництва між людьми й Богом виконували первосвященники. Їм Бог довірив приносити головну жертву за гріхи Божого народу. Один раз в рік лише первосвященник міг увійти у Святеє Святих храму із жертвою за гріхи народу, щоб була явлена милість Божа та покрита всяка провина людини (Євр. 9:7). Для того, щоб бути таким представником людей, Ісус повинен був бути чистим від гріха і неправди. Писання стверджує, що на Ньому не було гріха та пороку. «Усякий бо первосвященник настановляється, щоб приносити дари та жертви, а тому було треба, щоб і Цей щось мав, що принести» (Євр. 8:3). Ісус приніс в жертву Самого Себе, і пролиттям Своєї крові проклав дорогу у небесну правдиву скинію (Євр. 9:12). Для того, щоб Бог прийняв жертву Ісуса, як плату за гріх, потрібно було покласти людське тіло на духовний жертівник. «Тому мусів бути Він у всьому подібний братам, щоб стати милостивим та вірним Первосвященником у Божих справах, для вблагання за гріхи людей» (Євр. 2:17).
Писання закликає нас завжди пам’ятати про жертву Ісуса та не забувати, що Він постійно перебуває перед Богом Отцем із жертвою, що повсякчасно промовляє про милість. «Отож, святі брати, учасники небесного покликання, уважайте на апостола й Первосвященника, нашого ісповідання Ісуса» (Євр. 3:1). Повсякчасно віруючи в Ісуса як Господа і визнаючи Його як Спасителя, ми довіряємо Йому бути нашим первосвященником, який уповноважений Богом представляти нас. «Отож, мавши великого Первосвященника, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося ісповідання нашого» (Євр. 4:14).
Заступник
Кожна людина потребує захисту від небезпеки чи загрози життю і здоров’ю. Тим більше духовна людина потребує духовного захисту та заступництва перед Божим лицем, зважаючи на той злий світ, в якому ми проживаємо. Ми постійно піддаємося підступу сатани, який повсякчасно через наше гріховне тіло намовляє нас переступити через Боже Слово і таким чином згрішити перед Богом. Як би ми не намагалися, встояти надзвичайно важко. Тож апостол Іван писав: «Діточки мої, – це пишу, я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, – Ісуса Христа Праведного. Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу» (1 Ів. 2:1-3).
Перед престолом Божим постійно стоїть сатана, який день і ніч оскаржує віруючих людей (Об. 12:10). Водночас перед престолом слави стоїть Агнець Божий Ісус Христос. Йому дано владу промовляти слова захисту й оправдання за кожну віруючу людину, щоб був відвернений Божий гнів за гріх. «Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, – Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любові Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: «За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення». Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив» (Рим. 8:33-37). Любов Христа до нас є надзвичайно великою, бо Він не пожалів Себе, щоб через Свою смерть здобути нам прощення і відкуплення наших провин. Вірою в любов Христа ми повинні перемагати всяку спокусу, щоб і самим преображатися в образ і подобу Його.
Агнець
Писання неодноразово називає Ісуса Агнцем Божим. Щоб зрозуміти значення цього ймення Ісуса, слід пригадати, що в Єгипті Бог наказав євреям справити Пасху. Головним атрибутом цієї вечері було безвадне ягня або козля, яке вони повинні були спекти та споживати з опрісноками спеченими на гірких травах, а кров’ю окропити одвірки своїх домів. Це було потрібно для того, щоб на Ізраїльському народі був захист від погубителя, що вийшов умертвити первенців у всьому Єгипті. Кров, що була на дверях, захищала від смерті. Спечене м’ясо ягняти дало силу для майбутньої довгої дороги пустинею і вилікувало народ від усякої хвороби. Щоб спастися, потрібно було повірити в це і залишатися під захистом крові ягнятка.
Ісус Христос став особливим Ягням, що приніс Себе в жертву заради спасіння людства. Кожен, хто вірує в Нього, отримує порятунок від духовної смерті та визволення від тілесних немочей.
Як Агнець, Ісус став перед Отцем і отримав славу небес. Іван описав це так: «І я глянув, – і ось серед престолу й чотирьох тварин і серед старців стоїть Агнець, як заколений» (Об. 5:6). На небесах в правиці Того, Хто сидить на престолі, була книга, написана всередині і назовні і запечатана сімома печатками (Об. 5:1). Ніхто не міг розгорнути книгу. «А один із старців промовив до мене: «Не плач! Ось Лев, що з племені Юдиного, корінь Давидів, переміг так, що може розгорнути книгу, і зламати сім печаток її» (Об. 5:5). «І Він підійшов, і взяв книгу з правиці Того, Хто сидить на престолі. А коли Він узяв книгу, то чотири тварини й двадцять чотири старці попадали перед Агнцем, а кожен мав гусла й золоті чаші, повні пахощів, а вони – молитви святих. І нову пісню співають вони, промовляючи: «Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був заколений, і кров'ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого племені, і язика, і народу, і люду. І Ти їх зробив для нашого Бога царями, і священниками, – і вони на землі царюватимуть!»
І я бачив, і чув голос багатьох Анголів навколо престолу, і тварин, і старців, – і число їх було десятки тисяч раз по десять тисяч і тисячі тисяч. І казали вони гучним голосом: «Достойний Агнець, що заколений, прийняти силу, і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благословення!» І кожне створіння, що воно на небі, і на землі, і під землею, і на морі, і все, що в них, чув я, говорило: «Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві – благословення, і честь, і слава, і сила на вічні віки!» А чотири тварини казали: «Амінь!» І двадцять чотири старці попадали та поклонились Тому, Хто живе повік віку!» (Об. 5:7-14).
Перемога Ісуса Христа, яка була здобута на Голгофі, настільки велика, що ми навіть не можемо це осягнути своїм людським розумом. Однак це ще не все. Попереду на людство чекає ще одна найбільша й остання битва в історії існування планети – битва сатани та нашого Господа Ісуса. Наостанку днів десять земних правителів об’єднаються зі стародавнім змієм, що зветься диявол, щоб воювати з Христом і Його святим народом. «Вони воюватимуть проти Агнця та Агнець переможе їх, бо Він – Господь над панами та Цар над царями. А ті, хто з ним, покликані, і вибрані, і вірні» (Об. 17:14).
Учитель
Писання Нового Завіту часто називає Ісуса Христа Учителем. Адже він постійно навчав Ізраїльський народ Божої правди. Ісус навчав у синагозі (Мт. 13:54), у храмі (Мт. 21:23), над морем (Мр. 2:13), на околиці сіл (Мр. 6:6), на горі (Мт. 5:1-2), в домах (Лк. 5:17), на вулицях (Лк. 13:26), в горниці (Лк. 22:12-20). Ісус завжди використовував всяку можливість проповідувати людям про Боже Царство.
На той час у євреїв було багато вчителів Закону Божого. Однак, Ісус мав особливу науку Божої любові й благодаті, науку прощення і милості до ближнього, науку відповідальності перед Богом за свої діла. Ісус заклика́в кожного грішника до покаяння. Він стверджував: «Ідіть же, і навчіться, що то є: Милості хочу, а не жертви. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння» (Мт. 9:13). «Народ дивувався з науки Його. Бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники їхні» (Мт. 7:28-29).
Ісусова наука не суперечила Божому Закону, а доповнювала його розумінням про Божу милість і прощення гріхів. Ісус казав: «Не подумайте ніби Я руйнувати Закон чи пророків прийшов, – Я не руйнувати прийшов, але виконати» (Мт. 5:17). Ісус завжди ставив Себе як приклад для наслідування, кажучи: «Навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, – і «знайдете спокій душам своїм» (Мт. 11:29).
Багато разів Ісус навчав народ, розповідаючи притчі, бо не могли люди зрозуміти Його науки через своє затверділе серце. А притчі, наче оповідання, були зрозумілими та доступними, адже описували їхнє повсякденне життя. Притча про сіяча характеризувала стан людського серця, коли сіється Боже Слово; притча про кукіль давала розуміння про підступність сатани та його злий намір звести людей з доброї дороги; притча про багату вечерю описувала заклопотаність людей марними життєвими справами; розповідь про багатого і Лазаря відкривала правду про Божий суд.
Наука Ісуса Христа супроводжувалася проявами великих Божих чудес: зцілення, очищення від прокази, прозріння сліпих, звільнення від нечистих духів та багато іншого. Єврейський учитель Никодим засвідчив Ісусові: «Учителю, знаємо ми, що прийшов Ти від Бога, як Учитель, – бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде!» (Ів. 3:2).
Щоб наука Ісуса продовжилася після Його воскресіння, Він вибрав Собі дванадцять учнів, яким на самоті роз’яснював значення усіх притч та головне, – «Він Своїх учнів навчав і казав їм: «Людський Син буде виданий людям до рук, і вони його вб’ють, але вбитий, – воскресне Він третього дня!» (Мр. 9:31). Наука про смерть та воскресіння була вкрай важливою, бо в майбутньому учні повинні були звіщати Добру Новину про жертву Христа і спасіння через віру в Його воскресіння.
Наприкінці Свого земного служіння Ісус наставляв Своїх учнів: «Тож ідіть і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь» (Мт. 28:19-20).
Добрий Пастир
Писання навчає нас, щоб ми приймали нашого Господа Ісуса Христа наче Пастиря, що піклується про нас. Пророк Ісая записав: «На гору високу зберися собі, благовіснику Сіону, свого голоса сильно підвищ, благовіснику Єрусалиму! Підвищ, не лякайся, скажи містам Юди: Ось Бог ваш! Ось прийде Господь, Бог, як сильний, і буде рамено Його панувати для Нього! Ось із Ним нагорода Його, а перед обличчям Його – відплата Його. Він отару Свою буде пасти, як Пастир, раменом Своїм позбирає ягнята, і на лоні Своєму носитиме їх, дійняків же провадити буде!» (Іс. 40:9-11). Пророк, за сотні літ до народження Христа, передбачив, що Він прийде, як Пастир, що буде пасти отару Свою.
Чому саме отару, а не народ? У Біблії можна зустріти багато місць, в яких Бог порівнює Свій народ з отарою овець та кіз. Читаємо: «Я бачив усього Ізраїля, розпорошеного по горах, немов вівці, що не мають пастуха» (2 Хр. 18:16). Ісус казав: «Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята – ліворуч» (Мт. 25:31-33). Таке порівняння зовсім не є образливим, а навпаки, дає розуміння того, як сильно ми є залежними від Бога, наче вівці від свого пастуха.
Ісус Христос промовляв до народу: «Поправді, поправді кажу вам: Хто не входить дверима в кошару, але перелазить деінде, – той злодій і розбійник. А хто входить дверима, – той вівцям пастух. Воротар відчиняє йому, і його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йменню, і випроваджує їх. А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідом за ним ідуть, бо знають голос його. За чужим же не підуть вони, а будуть утікати від нього, – бо не знають вони чужого голосу».
Оцю притчу повів їм Ісус, але не зрозуміли вони, про що їм говорив. І знову промовив Ісус: «Поправді, поправді кажу вам, що Я – двері вівцям. Усі, скільки їх перше Мене приходило, – то злодії й розбійники, але вівці не слухали їх. Я – двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться, і той ввійде та вийде, і пасовисько знайде. Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали.
Я – Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці. А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить. А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці.
Я – Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають. Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу. Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, – Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони, – і буде отара одна й Один Пастир! Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його. Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його. Маю владу віддати його, і маю владу прийняти його знову, – Я цю заповідь взяв від Свого Отця» (Ів. 10:1-18).
Ісус дійсно став добрим та надійним Пастирем для Свого народу. Він не пошкодував власного життя, щоб викупити Собі людей із рук ворога людських душ та визволити їх від влади гріха і смерті. Кожен, хто почув Його голос і пішов за Ним, ніколи не забуде його. Сьогодні у цьому світі лунає багато різноманітних голосів, проте лише один голос закликає нас до святості й чистоти, до любові та правди, до миру і радості – це голос нашого Спасителя. Його неможливо переплутати, бо він наповнений звуками любові й милості.
«Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть. І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки. Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, – і вихопити ніхто їх не може Отцеві з руки. Я й Отець – Ми одне!» (Ів. 10:27-30), – промовляв Ісус. Цими словами Він підкреслив важливість триматися руки Господа, бо це рука, яка захищає, піклується, оберігає та приголубить у важкі часи. Ніхто не здатний вирвати нас з руки Божої!
Апостол Петро записав про нас: «Бо на це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його. «Не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу!» Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо. Він тілом Своїм Сам підніс гріхи наші на дерево, щоб ми вмерли для гріхів та для праведності жили; Його ранами ви оздоровилися. Ви бо були як ті вівці заблукані, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ» (1 Петр. 2:21-25). Інколи нам доводиться переносити певні випробування (хвороби, фінансові труднощі, зневагу через віру тощо), однак ми повинні постійно тримати свій погляд на Ісуса, Який це перетерпів і може подати нам своєчасну допомогу.
Давид записав прекрасний псалом, що характеризує нашого Пастиря. «Господь – то мій Пастир, тому в недостатку не буду, – на пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить! Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливости. Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, – Твоє жезло й Твій посох – вони мене втішать! Ти передо мною трапезу зготовив при моїх ворогах, мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть по всі дні мого життя, а я пробуватиму в домі Господньому довгі часи!» (Пс. 22).
Пастир завжди йде попереду отари, щоб забезпечити її охорону від небезпек. Наш Пастир дбає про тихе місце, де християнин може відпочити, відкриває правдиву дорогу до Божого Царства, рятує від вогню та небезпек, що загрожують життю, дарує спокій серед ворогів.
Світло для світу
У перший день творення матеріального і видимого світу, в якому ми живемо, Бог Творець сказав: «Хай станеться світло!» І сталося світло. І побачив Бог світло, що добре воно, – і Бог відділив світло від темряви» (Буття 1:3-4). Бачимо, що для Бога було дуже важливо відділити світло від темряви. Адже Сам Бог є світло. Це свідчить нам про намір Бога, щоб темрява була переможена світлом.
У Євангелії від Івана читаємо слова Ісуса Христа: «Я світло для світу. Хто йде вслід за мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя» (Ів. 8:12). Про Ісуса також читаємо, що Іван Христитель «прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло» (Ів. 1:7-8).
Прихід Господа Ісуса Христа на землю був описаний словами пророка Ісаї: «Народ, який в темряві ходить, Світло велике побачить, і над тими, хто сидить у краю тіні смерті, Світло засяє над ними!» (Іс. 9:1). Сьогодні ми розуміємо, що мета з'явлення Божого Сина в людській подобі полягала у тому, щоб просвітити людські серця та показати людям їх гріховну, темну та злу природу. Ніхто про це і не задумувався. Люди мали Закон Мойсея, що говорив про помсту рівноцінну завданій шкоді, про покарання за вчинений злочин та можливість його уникнення через принесення у жертву невинної тварини. При цьому всьому у людських серцях не було місця для милості та співчуття, любові до ближнього і ворога.
Кожна людина, що народжувалася у світі, отримувала від батьків генетично закладену гріховну природу першого чоловіка Адама, який в Едемському саду вчинив гріх – непослух Божому Слову. З того часу темрява заполонила серця людей. Тому й перший світ був погублений великим потопом. Але й це не змінило людське серце. Зло міцно вкоренилося в ньому. Людина повсякчасно намагалася порушити Божі принципи, і лише любов Бога Отця могла зруйнувати цю сердечну твердиню.
«Заплата за гріх - смерть» (Рим 6:23). Це добре розумів наш Спаситель. Кожне слово, промовлене із Його уст, було спрямоване на переміну сердець тих, хто Його почує. Він навчав три з половиною роки і приготував багато Своїх послідовників. На горі Фавор Ісус показав своїм учням істинний вигляд християнина – «Обличчя Його, як те сонце, засяяло, а одежа Його стала біла, як світло» (Мт. 17:2).
І коли прийшов відповідний час, Ісус Сам став жертвою за гріх світу. «Суд же такий, що світло у світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, – лихі бо були їхні вчинки» (Ів. 3:19). Після Свого вознесіння до Отця Ісус не залишив нас без світла. Він зробив нас світлом для цього світу: «Ви світло для світу» (Мт. 5:14), – навчав Ісус. «Ви бо були колись темрявою, тепер же ви світло в Господі, – поводьтеся, як діти світла, бо плід світла знаходиться в кожній добрості, і праведності, і правді» (Еф. 5:8-9).
Кожен, хто приходить до Ісуса Христа з покаянням, отримує від Нього, разом з прощенням, нову та світлу природу, Божі думки та наміри, плани та задуми. І все це для слави Божої. Отже, ми, усі християни, також є світлом від Бога серед темного світу гріха, що оточує нас. І наше завдання не ховати світло під посудину. «Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, – і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5:14-16).
Наше християнське життя може стати прекрасним свідченням для людей, що живуть у гріху, якщо ми будемо пильнувати за тим, щоб звіщати їм Євангелію, допомагати їм у вирішенні складних життєвих ситуацій, постійно молитися про їхнє навернення до Христа. У притчах читаємо: «А путь праведних – ніби те світло ясне, що світить все більше та більш аж до повного дня!» (Пр. 4:18).
Дорогий Господь, прийми мою вдячність за жертву Ісуса Христа, що прийшов у цей світ, щоб спасти мене і дати мені надію на вічні оселі у Твоїй присутності. Я вірю, що маю відкуплення і прощення моїх провин у безцінній крові мого Спасителя. Боже, допоможи мені цінувати святу кров Христа та постійно перебувати під її захистом. Хай моє життя день у день преображається у Твій образ і подобу. Амінь.
